Марія Пантолік із села Черемошне Ковельського району – наша давня шанувальниця. Зізнається, що передплачує «Вісник+К» ще відтоді, коли він був синьо-чорний, а не кольоровий.
Жінка розповідає, що читає не лише наш тижневик, а й книжки, які ми видаємо. Особливо припала до душі «Коли дуби плачуть» нашого шеф-редактора Євгена Хотимчука. «Там кожне слово за душу бере. А про Талю читала, і серце тьохкало», – зізнається Марія Петрівна.
Про себе ж розповідає не вельми охоче, бо, мовляв, нічого цікавого нема. Замолоду здобула професію оббивника м’яких меблів, але за фахом працювала недовго. Вийшла заміж і пішла в декрет. Разом з чоловіком виховали двох діток – Таню та Колю. Трудилася у колгоспі, а коли він розвалився, сім’я тримала велику господарку вдома.
– Був час, коли мали п’ять корів, трьох биків і стільки ж коней, – каже жінка. – Важко було, а який вихід? Роботи нема, а виживати якось треба.
Як і кожен у селі, тяжко трудилися від ранку і до смерку. Тож аби мати якусь віддушину, Марія несподівано для себе захопилася бісероплетінням. Побачила, як донька нанизує дрібненькі намистини, і загорілася: «А хіба я не зможу?»
– У ті часи такої моди, як зараз, не було, – пригадує. – Тож доводилося самій придумувати узори. Я з дитинства люблю малювати і фантазію файну маю. Бувало, вирізала картинки з журналів. Помалу той бісер мене так захопив, що хоч яка втомлена прийду до хати, а таки кілька годин йому приділю. Моя донька теж творча натура – різні аплікації, іграшки робить. Коли йдемо до лісу чи на город, то покручену гілку, гарний камінець неодмінно несемо до хати, бо ж пригодяться для якоїсь композиції.
В одній з кімнат – ціла виставка робіт сільської майстрині. Одна краща за іншу. Особливо вражають деревця, на які пішли не сотні, а тисячі бісеринок!
– Так, це трохи марудна й однотипна робота, – погоджується Марія Петрівна. – Але як вона заспокоює! Коли ж виріб готовий, то серце особливо тішиться.
Жінка часто брала участь у районних та обласних виставках. Працелюбну й талановиту Марійку, як називають її у селі, запрошували працювати вчителем трудового навчання. Не пішла, бо ж треба господарку глядіти, дітей на ноги ставити…
Допомогла звести дочці просторий будинок. Але й далі тримає трьох корів, іншу живність. Рідко, але таки бере в руки торбинки з бісером, щоб дати життя новому творінню.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Фото автора
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!