Аж не віриться, що у цієї веселої і позитивної пари – Валентини та Миколи Забеллів із села Липа Горохівського району – незабаром ювілей. Вони поєднали свої долі майже 20 років тому: молодюсінька Валя, сама ще по суті дитина, та вдівець Коля з трьома дітьми. Отак мало не зі шкільної парти дівчина стала господинею багатодітної сім’ї. Проте, зізнається, йшла заміж з легким серцем і ні дня після того не шкодувала.
Була подружка і кума, а стала мама
Микола рано одружився – в 21. За дружину взяв односельчанку Ірину. Троє діток знайшлося у них. А там і хатку прикупили, хоч і стареньку, але ж таки свою. Біда прийшла у їхній дім зненацька – Ірина захворіла. Згоріла від раку, немов свічка, молодою – їй було лише 27.
– Я зостався з малими дітьми сам, – згадує Микола. – Тоді Альонці було вісім, на рік менший Юра, а Юлі – лише три. Мати показала, що й до чого, неподалік жила теща, і я швидко перейняв ту жіночу науку. Навчився і коси плести на дівчачих голівках, і прати, і варити їсти. Та що там – я навіть хліб сам став пекти! Ще до мене тричі приїжджали соціальні служби, пропонували забрати дітей в інтернат! Були впевнені, що я не дам їм ради. То останнього разу їх уже вигнав, так розізлився. Тяжко було, не спорю, але ж не в інтернат дітей збувати! А через рік з’явилася Валя...
Як виявилося, Валентина не лише сусідка через кілька хат, а й кума – у Забеллів вона хрестила найменшеньку, Юлю. І дуже часто прибігала погратися з дітворою, а ті – до неї.
– Було таке, прийдемо із сестрою з клубу поночі, спати хочеться довше. А тут Альонка зранку прибіжить, вмоститься біля нас і собі засне, – з усмішкою пригадує Валя. – Я тоді якраз дівувала, кавалерів стала водити. Вчилася у Берестечківському училищі. А як у нас з Колею закрутилося, то я вам і не доточу. Якось зустрілися випадково біля бару, і він мене кавою вирішив вгостити. Оце ж, певно, відтоді на мене іншими очима подивився, як і я на нього.
– Як батьки цю новину сприйняли? Ви ж, по суті, ще сама була дитина, 17 років? – допитуюся.
– Та нормально. Лише мама трохи переживала, чи справлюсь. Казала мені, що з дітьми не лише гратися треба, як я досі робила, а брати відповідальність: нагодувати, уроки повчити, одяг попрати, в школу зібрати... Але я геть через це не переймалася. І з легким серцем пішла заміж за Колю.
Перша помічниця – восьмирічна падчерка
Незабаром новостворене сімейство поповнилося ще й синочком Віктором. Старенька хатина, у якій жили, мало вже не тріщала по швах. Тож надумали будуватися. Микола – вправний майстер, усе робить своїми руками. «Вони у нього просто золоті», – хвалиться Валя своїм чоловіком. Тож нову простору хату він звів фактично самотужки.
Цікавлюся у жінки, чи був у них з дітьми важкий час притирання одне до одного?
– Зовсім ні, – заперечує Валя. – Я їх бавила, ще будучи підлітком, вони звикли до мене – ніяких проблем з ними не мала. Старші мене по імені називали, а от меншенька, Юля – майже одразу мамою. Альонка і взагалі стала моєю першою помічницею. Вона у свої вісім така завзята була, до всього бралася. Ми досі згадуємо і сміємося, як вона тоді встигала оббігати мало не пів села і всім корови подоїти!
Не зогледілися Валентина з Миколою, як діти виросли. А деякі й з рідного гнізда вже випурхнули. Альонка вийшла заміж, живе у Луцьку і вже подарувала батькам двох онуків. Літом бавлять їх у Липі. Юра теж уже дорослий парубок, поїхав на заробітки до Польщі. Сміються Забелли, що не спішить їх невісткою порадувати. Юля – поки що вдома, з ними. А от їхньому найменшенькому Віті вже 18. Пішов хлопець за своєю мрією – служить в армії. Життя летить...
Мирослава КОСЬМІНА
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!