Уже біля самих воріт оселі, де в Маневичах мешкає Катерина Булик, видно, що тут живе творча господиня. Гостей зустрічають квіти в оригінальних горщиках, веселі гномики, звичайне сіре каміння перетворилося на симпатичних бедриків. А в хаті – справжнє казкове королівство! Це все творіння невтомної фантазії жінки.
У душі Катерини Іванівни живе дизайнер, і якби вона колись обрала таку професію, то, без сумніву, мала б успіх. На такі мої слова жінка посміхається і зізнається, що у 80-х роках минулого століття ніхто в селі, а народилася вона у Полицях на Камінь-Каширщині, про таку професію і не чув. Тому й пішла навчатися на вчительку молодших класів. І то, напевно, доля так її повела, інакше чи познайомилася би зі своїм чоловіком? Бо коли молоденька вчителька приїхала на роботу у село Нові Червища Камінь-Каширського району, її одразу запримітив місцевий хлопець. «Це було кохання з першого погляду» – і досі переконаний чоловік Микола. Одружилися, двоє донечок мали, і молода сім’я переїхала у Маневичі. Тут ще народився син. Катя працювала вихователем у місцевому дитячому садочку. Вже там проявлявся її творчий хист, бо вміла придумати гарні композиції, зацікавити малят якимись незвичайними виробами.
– Мені хотілося, аби у групі панувала така казкова атмосфера, щоб діткам хотілося в садок, – посміхається жінка.
Двадцять років там пропрацювала, а коли вийшла на пенсію за вислугою років, взялася у казку перетворювати власний дім. Діти вже виросли, мали свої сім’ї, тож з’явилося багато вільного часу. Чоловік Микола став найпершим помічником та критиком.
– Ой, що я тільки не робила: плела гачком, в’язала, виготовляла із паперу кошики, шкатулочки, пляшки прикрашала, новорічні композиції придумувала, – згадує майстриня і проводить екскурсію кімнатами.
На кріслах примостилися бородаті гноми, біля вазонів – незвичайна парочка синіх котів, на дивані красуються оригінальні подушки. Квіти стоять у великих вазах, які теж з картону склеїла господиня. А зал схожий на закулісся лялькового театру. Тут на великій полиці, яку спеціально для іграшок змайстрував чоловік, посміхаються і підморгують зайці, гноми, гарненькі молодички, є навіть бабуся, яка ніби прийшла із казки «Колобок». Усі пошиті із тканини, одягнені в оригінальні костюми. Жодної однакової іграшки нема – всі унікальні. Ляльки-модниці прикрашені бусами, а кожна стрічечка на їхніх спідницях дбайливо підібрана за кольором. Одразу уявила, яка то скрупульозна і непроста робота! Це ж треба продумати кожну деталь, знати, як її повернути, пришити.
– Від кого у вас такий талант? – запитую.
– Не знаю, – задумується на мить Катерина Іванівна, а тоді додає: – Хіба від батька. Він кошики плів і мав творчу натуру, бо дуже музику любив. Сам зробив сопілку. Пас колгоспних корів – і завжди з лісу лунала мелодія. Всі люди знали, що то Іван виграє. А вдома як трепетно було, коли тато грав, а мама співала…
Може, оця мелодія дитинства тепер виливається у прекрасних виробах? Катерина Іванівна розповідає, що коли вночі сон не бере, то йде у свою майстерню, яку облаштувала в одній з кімнат, і береться до роботи. Швейну машинку подарував чоловік, бо бачив, з якою радістю дружина робить кожну нову іграшку. З матеріалом теж проблем не має. Є багато одягу, який вже вийшов з моди, став малим. Його то друзі, то діти постійно пакетами передають. Захоплююся її авторськими іграшками і перепитую, чи продає їх майстриня.
– Ні, ви що! Я тільки роздаровую, – посміхається пані Катерина. – Як йдемо на якусь оказію, то в мене завжди є готовий подарунок.
Казковий світ, який вона творить, подобається рідним та всім друзям. А Катерина Іванівна, коли береться за нового героя, ніби відривається від реальності і переноситься в країну дитинства. Там завжди сонячно, радісно і спокійно. Саме тому її казкові ляльки мають щасливі, веселі личка і дарують гарний настрій людям.
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!