Аби приховати свою таємницю, зробила сина сиротою
Невигадана історія

Аби приховати свою таємницю, зробила сина сиротою

26 січня, 23:11
0
4
Сподобалось?
4

Коли Оксана йшла селом, парубки озиралися їй услід. Пишна, туго заплетена коса, величезні карі очі, стрункий стан. Красуня – очей не відвести. От тільки підійти не наважувалися – надто гордою була і вміла з ходу будь-кого відшити. А коли після школи вступила в педінститут, сільські хлопці геть засмутилися. Розуміли, що, отримавши диплом, дівчина навіть не подивиться у їхній бік. 

Та вже через два роки Оксані довелося вертатися додому. На фермі трапився нещасний випадок – її мама отримала важку травму. Перевелася дівчина на заочний і звалила на свої тендітні плечі догляд за лежачою ненькою і господарством. У важких щоденних клопотах минали дні і місяці. Колись пишна красуня марніла просто на очах. Її менш примітні подруги виходили заміж, народжували дітей, а Оксана була одинокою.  

Геть почорніла від горя, коли одного літнього ранку покинула цей світ її ненька. Єдиною відрадою була робота. У школі серед дітей забувала  про самотність. Не раз ловила себе на думці, як добре було б мати донечку чи синочка! Все веселіше б жилося на цьому світі! Зустріти чоловіка, якого б покохала, Оксана вже й не сподівалася.

Хто у селі на 30-річну дівку подивиться?! Та й, по правді, їй також ніхто не приглянувся.

«Молодість і красу вже не повернеш, а от дитя треба народити, поки не пізно», – посміхнулася своїй думці, розглядаючи у дзеркалі перші павутинки зморщок в кутиках очей.

***

Тієї ж ночі Оксані приснився маленький білявий хлопчик. Вона купала його у духмяних травах, розчісувала лляне волоссячко. А він усміхався їй своїм беззубим ротиком. Бажання народити дитя буквально переслідувало жінку. І коли вона починала про це мріяти, перед очима стояв Петро. Вони разом працювали у школі. В далекій юності хлопець пробував навіть залицятися до Оксани, але тоді вона зневажливо його відшила. Жінка відчувала, що чоловік і досі небайдужий до неї. Але думки про спільне життя вона гнала геть – у Петра дружина дуже хворіла. Не хотіла вона брати гріх і забирати чоловіка від сім’ї. «Мені ж потрібна тільки дитина», – заспокоювала свою совість. 

І коли пізно ввечері в учительській Петро шепнув їй на вушко, щоб зосталася, мовляв, поговорити треба, Оксана зашарілася і… погодилася.

День, коли зрозуміла, що вагітна, був найщасливішим у її житті.

Але тепер постала нова проблема: треба було приховати від Петра, що у них буде дитя. А то ще, не приведи, Господи, вирішить покинути дружину і жити з ними.

Поки її цікавий стан був непомітним, вирішила переїхати в інший район. Давно вже тітка, мамина двоюрідна сестра, кликала до себе. Там і колгосп багатший, і школа більша. Якось проживе. Головне, що буде для кого. 

Для Петра було повною несподіванкою, коли 1-го вересня завучка сказала, що Оксана розрахувалася з роботи і виїхала із села. Треба ж було йому місяць з жінкою у санаторії протовктися! Нізащо б не пустив її!

***

Оксана назвала сина Дмитром. Він ріс жвавим і допитливим. Уперше спитав про тата, коли йому виповнилося п’ять рочків. Вона й придумала на ходу історію про жахливу аварію, в якій татко загинув.  

– Він дуже тебе любив і тепер оберігає з неба, – ласкавим голосом розповідала мама Дмитрику історії на ніч замість казки.

Одного разу, коли вчився вже в класі четвертому, хлопчина прибіг зі школи весь в сльозах і прямо з порога випалив: «Хлопці кажуть, що ніякого татка у мене немає! Якщо він помер, то чому ми на його могилу не ходимо?» 

Усю ніч Оксана очей не зімкнула, думала, що робити. Сказати синові правду – значило втратити його довіру. В голову їй прийшло тільки одне: поїхати у рідні краї і на кладовищі знайти могилку з таким прізвищем, як у них з Дмитром. А воно у тих селах було досить поширеним.  

Вже наступного дня жінка відпросилася з робити і поспішила на автобус.

Від хвилювання серце шалено тріпотіло: чи вдасться її план?   

Небо змилостивилося над Оксаною, і на кладовищі сусіднього села вона знайшла «потрібну» могилку. І прізвище сходилося, і по датах чоловік міг би бути батьком її Дмитра! До того ж видно, що на могилці рідко хто буває – не доглянута. 

Відтоді напередодні дня народження Дмитра Оксана їхала з ним на могилку незнайомого їй чоловіка, прибирали, привозили квіти.

Одного разу, прийшовши з роботи, Оксана не застала вдома сина. На столі лежала записка: «Не хвилюйся. Поїхав до татка».

***

Дмитро підійшов до знайомої могилки, поклав вінка. Як же йому багато хотілося розповісти чоловікові, який мовчки дивився на нього з фото на пам’ятнику!

Раптом почув за спиною  дрібне стукотіння. Спираючись на паличку,  підійшла старенька бабуся. Зморшкуватими губами тихо промовила молитву, поцілувала хреста, поправила рушника. А потім пильно глянула на Дмитра і запитала:

– Ти хто такий і що тут робиш? 

– Я приїхав до тата, – збентежено прошепотів хлопець.

У старенької нервово засіпалися повіки.

– Тут мій синочок похований. Попав у аварію, зразу на смерть. Крім нього у мене нікого не було. До сьогодні. Жила одна, як перст… – забриніли сльози на очах. – Чотири роки з ліжка не могла піднятися. Кажеш, твого тата могила? А я не вірила сусідці, яка казала, що сюди хтось приїжджає і віночки кладе. Думала, так мене втішає. А виходить, у мене є внук…

Сльози тихенько котилися по старечих щоках. Марія, так звали бабусю, запросила Дмитра до своєї хати, нагодувала його смачнющим борщем, показувала фотографії свого синочка і все пильно дивилася на нього, вишуковувала в хлопцеві такі знайомі і рідні риси обличчя…

А коли Дмитро вже стояв на порозі, взяла з нього слово, що найближчим часом приїде з мамою.

***

Додому хлопець повернувся із сяючими очима і з порога ошелешив Оксану:

– Мамцю, я зустрів свою бабусю, татову маму. Вона така славна! В гості нас запрошувала! 

У жінки після такої новини серце похололо. Що вона скаже незнайомій жінці? Як пояснить їй, що присвоїла батьківство її покійному синові? Як могла відтягувала ту поїздку, але Дмитро наполягав.   

Марія зустріла їх дуже приязно. У хаті пахло пирогами і молоком. Дмитро пішов у сад рвати достиглі паперівки. І поки сина не було поруч, Оксана виплакала старенькій свою сповідь. Вона благала її простити. Сльози котилися і з очей Марії.  

– Коли вже так трапилось, я ж не проти, щоб у мене внук був. Ви тільки мене не кидайте, – старенька благально подивилася на Оксану.

Марта ДИМИДІВСЬКА 

 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися