Ірина Голосна наприкінці 2014 року виїхала з Криму та пішла на фронт. З родичами вона не спілкується через свою проукраїнську позицію, її чоловік теж залишився у Криму. Але це не завадило жінці потрапити на передову і рятувати українських віськових.
Повну версію життя цієї жінки передає Цензор.Нет.
- Я прийшла у 24 бригади у квітні, і десь 2 місяці мене взагалі не відпускали в АТО. Я безкінечно писала рапорти. Потім мене таки відправили на Донбас. І я стала санінструктором - санінструктором роти, але за фактом єдиним санінструктором у батальйоні. Стояли ми тоді на Луганському напрямку. Новотошківське, Кримське.Перша моя ротація в зону АТО тривала 10 місяців.
Був у нас один дуже хороший хлопець-евакуаторщик - вони тягали підбиті танки, бехи. Хлопчина був надзвичайно тихий. Бувають люди буйні, галасливі, бувають герої, бувають алкаші, від яких безліч проблем... А бувають тихі - такі, яких можна і не запам'ятати, адже людина ніколи не кричить, ніколи не п'є, не робить якихось надзвичайних вчинків. Просто спокійно робить свою справу. Якось 8 березня той хлопчик підійшов до мене і привітав. "Ірино Миколаївно, вам не тяжко з нами? Ми тут такі різні, нас так багато, і ви така геройська, що нас витримуєте" Так приємно було!
Тоді ж він розповів мені про "Хаммер", який підірвався напередодні, і який вони витягували. Казав: "Досі мене переслідує запах горілого тіла..." Я відповіда йому, що така смерть - дуже страшна. А він: "Та ні, нормальна, краще так, краще вмерти одразу".
Поруч з нами стояла 80 бригада, і у них підірвалася інженерна машина. Наші поїхали її витягувати, і теж натрапили на міну. І наступного дня після того, як той тихий хлопчина привітав мене, він загинув. У нього була шлункова і легенева кровотеча. Ми його не довезли до лікарні. І я його так запам'ятала, так запам'ятала ту нашу розмову...
А якось під Маріуполем дівчата витягнули хлопця. Здалеку його тягнули, з сірої зони. У нього весь живіт був посічений, кишки на вулиці. Везли ми його до госпіталю. Я його тримала. І поки він ще трохи був притомний - все дякував, що його там не кинули, дякував за те, що його мама поховає... Він так радів: "Мама мене поховає! Я дуже не хотів там залишитися, дуже хотів, щоб мама могла до мене на могилку прийти..."
Він не вижив...
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!