Хто мандрував Карпатами, бачив, що над бурхливими гірськими річками простягаються підвісні мости, які з’єднують береги. Горяни не бояться ходити тими хиткими кладками. Бо ж треба родину відвідати, на службу Божу чи у магазин по хліб – у кожного свої клопоти. І навіть покійника несуть.
«Кареткою» і сіно везуть
У закарпатському селі Нижній Бистрий є не одна переправа через річку Ріка. «Вісник+К» кілька років тому писав, що аби не йти до найближчого моста п’ять кілометрів, сім’я Росох ще понад пів століття тому збудувала коло своєї хати повітряну переправу. До металевого троса причепили старе корито, яке пів дороги летить своїм ходом, а далі той, хто сидить у ньому, перетягує себе за допомогою гумового шланга. По своїй переправі після смерті чоловіка його вдова Христина чи не щотижня «літала» на той берег і навіть перевозила інших. Люди пригадують, що перед тим, як всадовити на корито, ветеринара почастували для сміливості горілкою.
За кількасот метрів від цієї переправи є повітряна «каретка» іншого Росохи – Михайла. Нею він спочатку «літав» до нареченої, а потім і до тещі. Користуються переправою багато селян. Тягнуть нею людей по гриби та ягоди. Коли раніше були на тому березі діти – то до школи, навіть сіно і картоплю так перевозять. У селі є ще й третя переправа – вантажна, для будматеріалів.
– А було, що корову перегнали на той бік річки пастися, а бичка, бо малий, посадили на «каретку», попід низ обв’язали мотузкою, – пригадують у селі кумедний випадок. – То такий сміх був!
За більш ніж пів століття лише один нещасний випадок стався на цій переправі – дітлахи розгойдали «каретку», і один хлопчина впав у річку. На щастя, не покалічився. Тож відтоді її замикають на ключ, бо то не жарти. Відкрили нам – працівник «Вісника+К» теж захотів політати на «каретці». Враження, казав, неймовірні!
Живих на канатку не пускають – лише мертвих
А в селі Пістинь на Косівщині, яке розділяє річка Пістинька, підвісну переправу називають «Останньою дорогою». Бо нею перевозять труни з покійниками. Адже на протилежному від дороги березі стоїть старовинна церква, біля якої є кладовище, куди веде вузький підвісний місток. На свято чи у неділю люди обережно собі прошкують по такій хиткій переправі, а от нести труну небезпечно.
– Удвох – важко, а вчотирьох не вмістишся, – розповідають місцеві жителі. – Ранилися об залізні поруччя. А як слизько, ожеледиця, то гет не пройдеш. Були випадки, що могла впасти труна, ледве втримали. А то ж прірва над річкою метрів десять. Перевозили гроби машиною через воду, коли кладка прогнила.
Тож від безвиході, розуміючи, що ніхто добротний міст не збудує, років з десять тому місцеві жителі вирішили зробити своєрідну переправу – канатку для небіжчиків. Барабаном крутять над річкою стометровий трос, що сполучає два береги. По ньому над прірвою летить «каретка», у яку ставлять труну з покійником. І за стільки років жодна домовина у річку не впала!
– Хоча є люди, які хочуть, щоб їх після смерті на цвинтар несли, а не переправляли. Бояться, що впадуть. Мертвому нема чого боятися – треба їхати, – жартують селяни.
Туристи, які відпочивають у Пістині та в сусідніх Шешорах на водоспадах, заїжджають до містка, щоб побачити «Останню дорогу». І навіть просять, щоб їх покатали у «каретці» для покійників. Але місцеві жителі навідріз відмовляють, пояснюючи: то не для забави. Живих на канатку не пускають, лише мертвих.
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!