Від цієї історії – мурашки по шкірі. Можна тільки уявити, як важко було її розповідати 19-річній Насті журналістам. Вона – одна з тисяч жертв рашистів у Маріуполі, яка пережила пекло.
Насті було лише 12, коли на війні вбили тата. Він воював проти «деенерівців». Мама не змогла жити без чоловіка, захворіла і того ж року померла. Це сталося на річницю їхнього весілля – 3 грудня 2015 року. Так Настя і її п’ятирічна сестричка осиротіли. Добре, що у них була бабуся, яка замінила дівчаткам батьків.
Коли війна прийшла на вулиці Маріуполя, родина жила у підвалі. Одного дня вийшли, щоб взяти чисті речі з дому. Настю, її 12-річну сестру та бабусю схопили окупанти, надягнули брудні сміттєві кульки на голову і повезли у невідомому напрямку.
– Пам’ятаю, що зайшли п’ятеро росіян. Нам зняли пакети з голів. У мене зуби почали цокотіть від страху, трусило всю. Один сів біля малої, погладив її по голові, потім по спині і сказав: «Какая хорошенькая». Я тоді вмерла, клянусь. Не знаю, що він мав на увазі, але почала молитись, щоб її відпустили з бабою, а мене залишили. Один мені приставив автомата до голови... Кілька разів перепитували, чи я на все готова і чи буду слухатися. Сказала, що зроблю все, – розповіла Настя.
Так вона залишилася в чужому будинку. Того дня її ґвалтували троє загарбників. «Я повністю пам’ятаю тільки перший день. Прийшли ті троє, питали, як звати, скільки років. Запитували, здається, на кого я вчусь. Сказала, що на художника, і почула, що «полезной точно не будешь». А потім мене почали роздягати», – згадує дівчина. Вона не пам’ятає, скільки тривали ці знущання. Кілька разів було таке, що над нею глумилися одночасно двоє злочинців, а третій спостерігав. Одного разу, погрожуючи зброєю, Настю змусили казати, що їй це подобається: «Я завжди мовчала. Навіть не думала ні про що, просто закривала очі, і там було темно. Якогось разу похвалили: «Хорошая ты баба». Бабуся потім розповіла, що Насті не було шість днів. На останній день у полоні до будинку прийшов четвертий окупант, якого дівчина раніше не бачила.
– Він мене схопив за руку і сказав, що тут не хоче, бо «грязно», а мені велів закрити рота, бо буде гірше. Потім на вулицю вивів. Я більш-менш впізнала місце, де мене тримали. І коли переходили дорогу, він перечепився і впав на коліна (здається, був п’яний або під наркотиками – бо коли ми йшли, то він хитався). У мене руки були зв’язані, я не змогла втриматись на ногах і теж впала, але поки він вставав – спершу рачки поповзла, а потім піднялась і побігла. Не знала, де наші, де ні. Я просто хотіла втекти і розв’язати руки, у якомусь підвалі чи ще десь, – розповіла дівчина. – Добігла до магазину, де побачила відчинені двері і підвал. Впала на східцях, головою дуже забилась. Кров тоді ще пішла з лоба. Але я залізла всередину. Там були двоє жінок, я злякалась. Потім знепритомніла, – пригадує Настя.
Отямилася дівчина у лікарні. З’ясувалося, що її разом з двома жінками евакуювали з міста волонтери. Вона розповіла військовому, де ховаються бабуся і сестра – за два дні рідних також вивези з міста. Настя впевнена, що уже пережила тих трьох росіян, які її ґвалтували, бо військовий, який приходив, пообіцяв за неї влаштувати їм «пекло на землі». Тепер дівчина ходить до психолога і щовечора медитує, намагається знайомитися з людьми, але одразу всіх попереджає, що ненавидить, коли до неї торкаються. Після пережитого у неї посивіло волосся, а в кишені постійно носить цигарки – каже, допомагають, коли «накриває».
– Я знаю – ми переможемо. Просто дуже боляче, якою ціною це буде... І ще я рада, що моїх батьків уже немає, бо вони б не пережили того, що зі мною зробили, – сказала Настя.
Віктор ПОЛІЩУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!