У селі Кричильськ Сарненського району у вісімдесятих роках жив дивовижний та загадковий дід Влас. Він був майже сліпим, але мав дар ясновидця, тому й їхали до нього з різними проблемами. Знахар всіх уважно вислуховував, а тоді давав поради, що робити. Пояснював, як зняти порчу чи родове прокляття, добре розумівся на травах, готував мазі та настоянки від різних болячок. Якось молодий нахабний відвідувач невдало пожартував над цілителем – і став імпотентом.
Порчу навела «доброзичлива» сусідка
Невідомо скільки літ було ясновидцю, але у селі його пам’ятають старим дідом, який завжди був однаковим й ніколи не змінювався з вигляду, ніби законсервувався.
– Якось мені довелося спостерігати, як знахар проводить прийом, – пригадує місцевий краєзнавець Юрій Бовкун. – Тільки відвідувач став розповідати про свою біду, цілитель його довго не розпитував, а чомусь одразу зупинив: «Мені все ясно, але треба помолитися». Став біля лавки в хаті на коліна, щось шептав, а через п’ять хвилин вийшов надвір. Дивлячись майже незрячими очима у небо, голосно запитав: «Хто? Нащо? Коли?». Повернувся у хату і став розповідати приголомшеному чоловікові: «У тебе є лиха й сварлива сусідка у великому багатоквартирному будинку. Та жінка хоче твоєї смерті й навела порчу. Якось вона заходила до вас. Підкинула у шафу в коридорі заговорені речі. Її прокляття діє, бо ти його відчув, тому в сім’ї почалися болячки та чвари».
Ясновидець навіть детально розповідав відвідувачу, яка та сусідка із себе й де живе. Дав конкретні поради, що потрібно зробити, аби себе захистити, й тоді відьомський заговір втратить свою магічну силу.
«А що, діду, ти ще щось можеш?»
Якось до діда Власа приїхали двоє молодих людей. Один з конкретним проханням, а інший вирішив пожартувати над старим. Чи з необачності, чи зухвалої дурості, поцікавився: «А що, діду, ти ще щось можеш?» Знахар якось розгублено подивився на нього підсліпуватими очима, сумно зітхнув, але спокійно й толерантно відповів: «Не скажу тобі, чи я можу, але ти точно вже нічого не зможеш. Їдь до своєї жінки, й побачиш».
– Відправилися відвідувачі додому, – продовжує пригадувати Юрій Бовкун, – а десь за кілька тижнів «жартівник», розгублений і переляканий, примчав до цілителя. Він втратив чоловічу силу і став звертатися до інших знахарів, але ніхто не взявся допомогти, таку силу мали слова ясновидця. Одна жінка порадила: «Поїдь, дурню, до діда Власа, стань перед ним на коліна й попроси пробачення, бо будеш до смерті імпотентом». Повернувся молодий чоловік до старого, а в знак примирення привіз із собою нового дорогого костюма. Знахарю такий шикарний подарунок сподобався, тож він зняв закляття – і все стало на свої місця.
***
П’ятнадцять літ тому, коли ясновидець зробився геть немічним, його забрав до себе син у сусідній район. Подейкують, що вмирав дід Влас довго й тяжко. Не відомо, чи передав він комусь магічні знання, чи забрав із собою в могилу. Але коли лежав на смертному одрі, йому ввижалися різні звірі й гади, кожний з яких добирався до знахаря й кусав.
Олесь ТИХОНЕВИЧ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!