Невеличке село Дивин у Брусилівській громаді на Житомирщині відоме тим, що там жив народний цілитель дід Петро, який допоміг понад 300 тисячам людей не лишень з України, а й всього союзу. Його називали здібнішим і сильнішим навіть за болгарську Вангу. Але про Вангу писали всі газети, а про Петра Утвенка – і не згадували.
Тричі хотіли забрати в Америку
Петро Дементійович народився у 1922 році. Рано втратив батька. Мало не помер у голодний 1933-й. У лихоліття Другої світової війни воював, пройшов з боями від рідного села аж до Ельби у Німеччині, отримав 11 поранень і 8 контузій. Кавалер Орденів Слави, двох медалей «За відвагу». Після війни повернувся у своє рідне село, працював у колгоспі. З дружиною Любою виростили двох синів.
Достеменно не відомо, коли саме у Петра Дементійовича відкрився дар зцілювати людей і передбачати їхнє майбутнє. Він сам згадував, що ще змалку став помічати свої надзвичайні здібності, але сказати не міг про це навіть матері. Боявся, що називатимуть дурним. А от повну «силу в руках» він відчув вже після війни, де двічі пережив клінічну смерть після страшних поранень. Одному допоміг, другому – і пішла слава про знахаря.
Петро Дементійович вражав здатністю встановлювати точний діагноз. Іноді він просто з порога говорив відвідувачеві: «Тобі не до мене, а до хірурга». Водночас багатьох урятував від необов’язкових операцій, він лікував їх травами. Тодішній міністр охорони здоров’я, академік Анатолій Романенко часто запрошував Утвенка у Феофанію для негласних консультацій. А медперсонал однієї з київських лікарень був просто шокований, спостерігаючи, як ясновидець на відстані лікував дружину тодішнього голови міськвиконкому столиці. І поставив її на ноги, хоча всі готувалися до найгіршого. Злочинців виявляв по очах і нікого з них не приймав. Про погляд «наскрізь» розповідали і його пацієнти. Міг і думкою керувати. Якось приїхав знаний лікар, який вважав, що дід Петро лише напускає на себе та відвідувачів туман загадковості. Поспілкувавшись зі знахарем, так і залишився при своїй думці. А коли зібрався повертатися додому, дід сказав: «Їдь, якщо поїдеш!» Лікар стрибнув у своє авто, а воно бурчить і не заводиться. Більше години морочився – і на місці. Вернувся до діда і розповів про неприємність. «Іди, тепер поїдеш», – лагідно посміхнувся той. І що ж? З першого разу двигун завівся.
А скільки депутатів та міністрів у нього побувало! Свого часу лікував ycix членiв полiтбюро. Його вiдвiдували знанi в державi люди: Борис Олiйник, Іван Плющ, Олександр Омельченко, Вiктор Ющенко, Володимир Литвин, посадовi особи Генпрокуратури, Верховного суду, iноземнi дипломати. Тричі Петрові Дементійовичу пропонували переїхати до США, практикувати там, а іноземці хотіли вивчати його феномен. Відмовився. А в рідній країні ніхто не цікавився…
Бачив життя пацієнтів… через хустинку
Одного разу добився на прийом до цілителя 48-річний Леонід з донькою Іриною. Взяли гостинець дідові (йогурт, хліб, рибу без кісточок, мінеральну воду). Дід посадив навпроти Леоніда. Поклав собі на праве коліно носову хустинку і почав читати:
– Ти народився 26 червня о 13-й годині. Такого-то числа мало не загинув в аварії. Жінки нема. А ти був у однієї. Вона напоїла чимось, щоб ти за нею бігав. Стережися, вона зла. Це блондинка, має два вставних зуба. Печінку маєш нормальну, але спиртного не вживай.
Чоловік був у шоці, лишень кивав головою.
Діда Петра називали Святим, посланим Богом. Іноді черга до нього сягала чотирьох кілометрів. Безплідні у нього зцілювалися, хворі на виразку шлунку, які ще в 70-х роках минулого століття чекали смерті, – живуть донині, «сердечники» давно не приймають різні пігулки та краплі. А ще він зовсім безболісно вправляв диски на хребтах. Одному бідоласі витяг зі спини тисячі осколків іржавого троса: безконтактно водив долонею понад тілом – і ті осколки прилипали до долоні, мов до магніту. Хірурги ж були безсилі…
Петро Дементійович за свої унікальні сеанси зцілення ні з кого не брав ні копійки. Був у нього старенький «Запорожець». У хаті – як у звичайних людей: без розкошів, туалет надворі. За все життя він не бачив ні морів, ні курортів, усе – хворі та й хворі, які, бувало, шикувалися у кілометрові черги. Він допомагав до останнього всім, а от собі не міг. Перед смертю дід Петро не міг ходити. За ним і лежачою бабцею Любою доглядала помічниця. Помер цілитель у 2004 році, похований у рідному Дивині.
Підготувала Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!