Благодійний фонд «Волинь-2014» перерахував півтора мільйона гривень на операцію з пересадки нирки дружині бійця АТО Вадима Ненича Олени. Лікування здійснюватиметься в одній із державних лікарень Білорусії.
Виконавчий директор благодійної організації Володимир Кривович розповів про бюрократичні перепони, з якими благодійникам довелося зіткнутися під час надання допомоги щодо лікування українських військовослужбовців та членів їх сімей.
«При наданні допомоги в даному випадку, а він був не перший і, судячи з тих звернень, які постійно надходять на адресу фонду, буде не останнім, є цілий ряд недоліків, з якими ми зустрічаємося.
Українське законодавство змінюється не в кращу сторону. Якщо в минулому році за так звану нецільову допомогу, яку необхідно надати за кордоном, треба було сплатити 15% податку, то тепер вже 18%. Чому є цільова і нецільова допомога? Проблема у тому, що іноземні клініки дуже часто не хочуть працювати за договорами. Згідно чинного українського законодавства, якщо немає договору, а перерахунок коштів зроблено на картку фізичної особи, то це і є так звана нецільова допомога», – розповів Володимир Кривович.
Натомість є ідеальний варіант. З клінікою укладається договір, яка може надати всі документи, включаючи акти виконаних робіт, але тоді виникає купа інших супутніх проблем.
«Нашим фінансовим регуляторам необхідно надавати довідку про те, що особа не має можливості провести ідентичне лікування на території України. З цим питанням ми зверталися до Міністерства охорони здоров’я України і вони знають цю проблематику, але складається таке враження, що не хочуть її оперативно вирішити або ж просто спускають на гальма. Ця довідка несе масу проблем. Наприклад, людині вибило очі і треба провести пересадку рогівки і ще кілька супутніх хірургічних втручань. Насправді такі операції роблять в українських лікарнях, але вони ніякої гарантії не дають. Більше того, українські спеціалісти рекомендують провести лікування в тій чи іншій закордонній клініці, але довідку про те, що лікування на території України неможливе, не дають, адже фактично воно можливе. Так само з пересадкою нирки. Пересадка органів в Україні, згідно 12 статті Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» можлива лише у живих донорів. Якщо особа потребує пересадки, їй потрібно було шукати донорський організм серед родичів чи знайомих, хто б міг надати нирку для трансплантації. Якщо такої можливості немає, то людина може чекати десятки років в черзі, а може й не дочекатися. Якщо ж гостра форма захворюваності, то часто буває так, що для того, щоб людина вижила, просто бракує часу», – додав він.
За словами Володимира Кривовича, в Білорусії такі операції проводять навіть в державних клініках, але тут знову включається українська бюрократична машина і вимагає довідки про те, що такі операції не роблять в Україні. Дуже прикро, що країна, яка нині перебуває у військовому конфлікті та мала б динамічніше змінюватися, в тому числі, щодо медичного законодавства і орієнтуватися, приміром, на Ізраїль, де надають фахове обстеження, використовує норми радянського союзу.
На місцевому рівні з цією проблематикою знаються та намагаються допомогти у її вирішені, а в столиці тим часом ні сном, ні духом.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!