У московського художника Сергія Будимки у житті трапилося неймовірне випробування. Чотири місяці його витягували з того світу. Чоловік вважає, що одужав завдяки щирим молитвам владики Ніфонта.
Перша ікона замироточила
У невеличкому селі Залюття, що на Старовижівщині, у дідуся та бабусі минуло дитинство Сергія Будимки. Хоч народився та виріс у Москві, але вважає Україну своєю другою Батьківщиною. І щоліта приїздить до своєї поліської рідні. Після армії Сергій Будимка під час гостювання на Волині навідав митрополита Ніфонта – і духівник благословив юнака писати ікони.
– Я роздивлявся у владики образи, коли митрополит сказав: «Вибери, Сергію, собі, що приглянулося». Мою увагу прикувало зображення «Спаса Нерукотворного», подумки обурився, що образ написаний в якомусь модерному стилі. Це не школа відомого іконописця Андрія Рубльова. Тому забрав зображення і вирішив «переписати». Та робота вийшла не така, як хотів, в образі не виявилося тієї родзинки, яку прагнув передати, – згадує майстер. – Тому подарував старшій сестрі Ользі на день народження. Вона ж образ і освятила.
У кінці 1999 року Сергій Будимка потрапив у страшну аварію. Три тижні перебував у комі, чотири місяці його витягували з того світу. Довелося заново згадувати навіть букви абетки, вчитися читати. За його одужання молилися не лише родичі в Україні, а й митрополит Волинський і Луцький Ніфонт.
– Завдяки їм я й повернувся до життя, – говорить Сергій Федорович. – Сестра Оля в той час повезла написаного моєю рукою «Спаса Нерукотворного» до бабусі, у якої в оселі мироточили всі ікони. А потім і моя ікона замироточила. Від здивування я онімів. Під дією мира вона змінила колір: зверху стала золотистою, посередині – із такими ж оранжевими вкрапленнями, а знизу бронза позеленіла.
Пророцтво монаха
Сергій Будимка згадує про ще одну зустріч, яка залишила незгладимий слід у його житті. Після хвороби він познайомився з одним зі старців Псково-Печерської Лаври. Ще добре не міг самостійно пересуватися, тож Сергія підтримували попід руки родичі.
– Вийшли з автомобіля, і у дворі я помітив маленького згорбленого старенького дідуся років під сто. Його погляд був звернений у мій бік, – говорить художник. – Коли наблизився до старця, він поцілував мою мироточиву ікону, пронизав, неначе рентгеном, всю мою постать і ніби прочитав мої думки. «Ти думаєш, Сергію, що ти Андрій Рубльов? Ти ніхто! Просто тобі погано, а Він, – тицьнув пальцем у небо, – тобі допомагає». На той час у мене було написаних близько 30 ікон. Звісно, я не міг претендувати на рівень згадуваного великого іконописця, важливіше було усвідомити інше – хто мені допоміг і задля чого я вижив.
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО
Наталія ЛЕГКА
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
лiкар
Оце таке дурне писати у 21 столiттi? якби не ликарi,то молитвою не допоможеш