Напередодні освячення пам’ятника невідомим повстанцям сталося диво
Волинь

Напередодні освячення пам’ятника невідомим повстанцям сталося диво

12 жовтня 2021, 18:50
0
2
Сподобалось?
2

Встановлені їхні імена через 78 років

Ось уже одинадцять літ перед Покровою працівники редакції «Вісника+К» їдуть на кладовище колишнього села Волосівка, аби вклонитися могилам повстанців, які тут поховані. У цей день сюди приходять жителі навколишніх населених пунктів, учні новодвірської школи, священники служать панахиду за загиблими за Україну. До цього року були відомі імена трьох з них. Це молоді чоловіки з Рудки-Козинської колишнього Рожищенського району Степан Пархомчук, Євген Гутовський і Петро Ткачук. Нині до цих імен додалися ще два – Петра Демчука і Степана Михалюка з Вічинів.

Повернення з небуття

Колектив «Вісника+К» взяв опіку над кладовищем у Волосівці зовсім не випадково. Адже тут похоронений Степан Пархомчук – перший чоловік мами нашого шеф-редактора Євгена Хотимчука. Довгі роки він, аби очистити душу перед пам’яттю неньки, шукав його могилу.

Освячення могили повстанців

– Мама не раз просила мене: «Женю, завези на могилу до Стьопки», – ділився сокровенним Євген Якович. – Невиконана просьба вічним докором совісті засіла в серце. У пошуках його могили я побував чи не на всіх кладовищах навколишніх сіл. Знав одне – на ній хрест з нержавійки. І от коли я побачив його тут, на Волосівці, у високих бур’янах, обійняв і заплакав: «Нарешті я знайшов тебе, Степане». Але разом з тим стало чомусь гірко-гірко на душі. Подумав: не мали хлопці щасливої долі за життя і на тому світі лежать у забутті. У той же день дав собі слово поставити на могилі новий пам’ятник. Тим більше, свідки розповіли, що разом зі Степаном похоронені ще троє повстанців, прізвища яких невідомі. Поруч були поховання двох молодих хлопців-руденців Євгена Гутовського і Петра Ткачука. Вирішили і їхні могили впорядкувати, і їм поставити пам’ятники. Ми це зробили спільно з руденцями та керівником СВК «Дружба» Петром Камельчуком. Увесь цей час мене мучило, що поруч є ще дві могили невідомих повстанців. Хотів і їх вшанувати. Тільки навіть не знав, де шукати їхні імена. Тож вирішив поставити пам’ятник і підписати: «Невідомим воякам УПА».

Повернені імена

Коли він на могилі уже стояв і залишався тиждень до його освячення, сталося диво чи промисел Господній... Хай кожен називає це як хоче. До Євгена Хотимчука зателефонував краєзнавець із села Кияж Рожищенського району Микола Вавренчук.

– Євгене Яковичу, там біля вашого Степана є дві могилки. Може, ви би поставили хоч якогось дубового хреста?

– Та я вже поставив пам’ятник! Шкода, що імена цих хлопців невідомі.

– Та я їх знайшов! Це хлопці з Вічинів Павло Демчук і Степан Михалюк!

Тож через 78 років після смерті імена українських патріотів підняли з небуття, і їх почули на Небесах.

Рідні не знали, де могили

По крупицях збирав Євген Хотимчук свідчення про те, як загинув мамин чоловік. Йому розповіли, що Степан і з ним ще шестеро молодих хлопців тільки-но взяли зброю і стали на захист України. Патріотів підступно зрадили і видали червоним партизанам. Зав’язався нерівний бій. Клуню, у якій переховувалися українські вояки, оточили і підпалили. Хлопці не здалися і прийняли мученицьку смерть – згоріли живцем. Коли їх знайшли, важко було упізнати останки. На Степанові Пархомчуку живого місця не лишилося, тільки живіт, на який він впав, не пошкодило. Так само лише по залишках одягу впізнали батьки Павла Демчука. Ще деякий час прожив, не приходячи до тями, Степан Михалюк.

– Павла Демчука на Волосівці похоронили батьки, – розповів про те, що дізнався про хлопців, Микола Вавренчук. – Їх потім вислали у Сибір, у Красноярський край. Адже у рядах УПА воювали і були вбиті ще двоє їхніх синів. Леонід загинув у Кияжі, тут же у 2015 році ми відновили його могилу. Невідомо, де похоронений Микола, якого розстріляли восени 1945-го. Про те, де могила Павла, я дізнався від його уже покійної сестри.

У Волосівку на освячення пам’ятника Павлу Демчуку і Степану Михалюку прийшли родичі останнього. Не могла стримати сліз його племінниця Лідія Войтюк.

– Знали, що був у нас ще дядько Степан. Але подробиць ніхто не розповідав, такий тоді був час. Прабаба Федора казала, що Степан пішов у бік села Ворончин і не повернувся. Її чоловік Яків їздив на пошуки і знайшов його у Волосівці мертвим – упізнав по одягу. Та не зізнався про це нікому, бо страшно тоді було, могли на Сибір вислати. Досі родина не знала, де могила нашого прадіда. Завдяки зусиллям Миколи Вавренчука та Євгена Хотимчука тепер ми можемо її відвідувати. Щиро дякуємо і низький уклін їм за це.

– Коли приїжджаю на це місце, думаю: ось там, неподалік у лісі, у холод, в негоду вони воювали за нашу волю. Хто їх тільки не бив: москалі, поляки, німці! Ні на що і ні на кого не надіялися, тільки на себе. Про що вони думали, якою уявляли нашу Україну, коли йшли на явну смерть? Головне, щоб у своїх серцях ми пам’ятали про таких хлопців, – проникливо сказав Євген Якович Хотимчук.

На їхній крові постала Україна

Надзвичайно урочистим і хви­люючим було освячення пам’ятника у Волосівці в переддень Покрови. Його здійснили військові капелани і священники Рожищенського деканату на чолі з благочинним Василем Шняком. Було дуже багато людей і з навколишніх сіл, і з Рудки-Козинської, а також представники влади – голова Ковельської РДА Ольга Черен, Турійський селищний голова Олексій Безсмертний.

– Коли мій дідусь 30 років тому, як Україна здобула незалежність, плакав, я думав: «Ну що тут такого? Незалежність, та й незалежність». Ми не могли відчути тієї радості, бо не перетерпіли того, що вони. А ті хлопці заплатили найбільшу ціну – душу й тіло віддали за землю та ближнього свого. Церква Христова виросла на крові мучеників, які були у перші століття її існування. На чому постала Україна? На крові таких Степанів, Павлів, Євгенів, Петрів, які поклали своє життя за Україну. Вони в землі, але душі їхні на небі. Добре мені на цьому кладовищі, бо тут відчувається Україна, – сказав те, що відчував кожен присутній, військовий капелан Михайло Бучак.

Родина загиблого Степана МИХАЛЮКА

А коли священники заспівали «Спіть, хлопці, спіть, хлопці. Про долю й волю тихо сніть», неможливо було стримати сліз.

І ви пішли, щаслива путь,

І ви пішли, щоб не вернуть.

Тернистий і кривавий шлях –

Стоять могили на полях.

І прийде день, великий день,

День радості і день пісень.

І загуде побіди дзвін,

До вас прийдемо на поклін.

І там, де ви лягли кістьми,

Прийшли ми вільними людьми.

На ваших тихих могилах

Замаїв наш побіди стяг.

Ця пісня ніби про них – тих, чиї могили у Волосівці. До речі, після того, як наш редактор знайшов могилу Степана Пархомчука, «Вісник+К» започаткував акцію «Знайди могилу повстанця». Було виявлено забуті поховання бійців УПА у селах Мульчиці Володимирецького району Рівненщини та Рудка-Козинська Рожищенського району на Волині.

Цього року в пам’ять про них уже вдесяте мав би відбутися регіональний конкурс повстанської пісні «Складем хоч пізнії вінці» на призи газети «Вісник+К». На жаль, через пандемію його провести зараз не вдасться. Але при першій можливості конкурс обов’язково відбудеться. Адже його дуже чекають учні сільських шкіл Рожищенського і Турійського районів.

Наталка СЛЮСАР


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися