Сім’я Лащів із Залізниці переконалася на власному досвіді, що біда не ходить одна. Бо ж надзвичайно тяжкі випробування послала їм доля.
Спочатку довелося рятувати донечку, яка родилася без губки і піднебіння, а як тільки, здавалося, біда була позаду, повністю згорів будинок. Але, дякувати Богу та добрим людям, усе горе залишилося позаду, пише "Нове Життя".
«Грім ударив саме в тебе»
Ці слова лікаря пані Любов пам’ятатиме, скільки житиме. Бо ж вони прозвучали, ніби вирок, і дійсно, як той грім серед ясного неба. Не можливо навіть уявити стан матері у той момент, коли їй сказали, що майбутня дитина народиться із великими вадами, які зустрічаються раз на сімсот випадків. Тож не дивно, що навіть і нині, через майже два роки, їй надзвичайно важко даються ці спогади. Жінка час від часу перериває свою розповідь, аби витерти великі солоні краплинки, котрі збігають із очей, і набрати у груди повітря. Бо ж згадувати – ніби знову переживати. А це боляче. Дуже боляче і тяжко. І все ж вона говорить. Адже, каже, якщо, не приведи Господи, ще когось спіткає така біда, треба, аби людина знала, що її чекає і як боротися. А ще, розповівши про пережите, заразом є нагода показати, що світ – не без добрих людей.
"Вагітність у мене проходила легко. Ми із нетерпінням чекали свою кровинку-первістка. Але одного разу під час планового обстеження, коли термін уже був 29-30 тижнів, лікар УЗД у Любешові сказав мені, що у дитинки дефект верхньої губки та порадив їхати до Луцька. Отримавши направлення від моєї лікарки Ніни Левковець, звісно, ми поїхали в обласний центр. Бо ж сподівалися та молили Бога, щоб це припущення було помилковим. Але, на жаль, там діагноз підтвердили: майбутня дитинка має дефект верхньої губки та, швидше всього, – піднебіння", – із болем у голосі пригадує початок такого тяжкого випробування Любов Лащ.
Розпач. Тривога. Навіть певна безнадія. Ці відчуття спочатку охопили молоде подружжя та їхніх рідних. Бо ж вони навіть уявити не могли, що їх чекає попереду. Але знали точно: однозначно аборту не буде. А ще не втрачали надії, що діагноз помилковий, і їхня крихітка народиться здоровою.
Миколай дива не приніс
Світ почув перший плач маленької Ангелінки 18 грудня, коли всі чекають дива від Святителя Миколая та випрошують у нього здоров’я. І молода мама теж вірила, що святий почує її молитви. Але із стривожених обличь лікарів зрозуміла: діагноз таки підтвердився.
"Коли вони запитали, чи точно показувати мені мою донечку, я все зрозуміла. А як узяла її на руки, то хотілося просто вити. У неї не було верхньої губки, навіть трошки однієї ніздрочки та піднебіння", – описує найтяжчі хвилини у своєму житті пані Любов. Тоді жінка зрозуміла: починається тяжка боротьба за здоров’я донечки. І вони у ній переможуть.
На жаль, цей двобій із недугою виявився надто тяжким. Бо ж діагноз «Вроджена вада розвитку: щілина твердого та м’якого піднебінь і верхньої губи одностороння» трапляється досить рідко. А тут ще й жовтяниця взялася. Тож немовля весь час перебувало в реанімації, годували його через зонд. Затим порадили придбати спеціальну соску, яку батьки швидко відшукали в інтернеті, аби лишень їхня донечка могла харчуватися.
На Різдво Лащі повернулися додому в Залізницю і відразу кинулися шукати заклади, де можуть врятувати дитину. Бо ж лікування потрібно було провести якнайшвидше.
"Ми записалися на прийом до відомого дитячого хірурга зі Львова Остапа Могиляка. Після обстеження виявилося, що нам потрібно насправді була зовсім не така соска, яка була в нас, а інша, котра допомагала би розвитку щелепних м’язів. Купили і її. А тоді стали чекати своєї черги на операцію, котру запланували на 5 травня 2019-го", – розповідає пані Любов.
Недуга була не одна
Ось тільки навесні прооперувати Ангелінку у Львові не вдалося. Бо ж свої корективи у все вніс коронавірус. Операцію перенесли на два місяці. Тож її зрештою провели таки 28 липня того року. Тоді дівчинці «зробили» верхню губку. А третього листопада – і піднебіннячко.
«Але на цьому, на жаль, випробування нас не покинули. Виявилося, що донечка потребує ще іншого лікування. У Любешові, а потім і в «Охмадиті», куди ми теж зверталися за консультаціями у пошуках вирішення нашої проблеми, нам повідомили, що Ангелінці потрібно два з половиною місяці носити стремена. Ми користувалися ними місяць, але це був надзвичайно тяжкий час. Бо ж дитинка не може ходити. Або вона лежить, або її треба носити. Потім ми щодня їздили на масаж до прекрасної майстрині цієї справи Олени Набойчик. І донечка тепер бігає так, що її не наздогнати», – нарешті на вустах жінки з’являється посмішка, коли вона починає говорити про успіхи своєї крихітки. Але й на цьому випробування не закінчилися. Адже декілька разів у маленької Ангелінки падав рівень цукру у крові. І рятувати її доводилося навіть у Луцьку, бо ж у Любешові не могли дитині поставити катетер та взяти з вени кров. Та, дякувати Богу, і ці негаразди нарешті залишилися позаду.
Зосталися без даху над головою
Щасливі Лащі раділи, що найважливіші кроки у подоланні недуги їхньої донечки та внучки позаду. Їй уже й рік виповнився, вона щодень робила нові кроки у незвіданий світ. Здавалося би, нарешті цій родині усміхнеться доля. Але натомість їх чекала чергова біда. 24 травня цього року вщент згорів їхній будинок. Мить – і сім’я опинилася фактично без даху над головою.
"Це був ранок. Я якраз запланувала поїхати до Любешова. Уже й вийшла із подвір’я, а зі мною – і моя мама (з нею проживає подружжя Любові та Миколи Лащів, – авт.) разом із Ангелінкою. І тут вона крикнула до мене: «Любо, дим із даху хати йде». Я мерщій кинулася назад, покликала чоловіка. Він поліз на горище, а там уже все у вогні", – пригадує жінка ті жахливі хвилини.
А ще каже: добре, що пожежа сталася вранці, коли односельці якраз виганяли корів у череду, не були ще в полі. Тож на біду збіглося багато людей. Вдалося хоч трохи винести речей із будинку. А ось сама хата згоріла майже повністю. Фактично залишилися лише цегляні стіни.
Погорільці перебралися до родичів у Лобну. Ангелінку залишали на бабцю, а самі щодня з ранку до вечора відбудовували свою оселю. Звісно, доводилося нелегко. Бо ж зводити дім прийшлося майже з нуля. А це ж не лише робота, а й неабиякі кошти. Дякувати Богу, на свято Преображення Господнього Лащі повернулися у рідний дім.
Без людей ніщо не вдалося би
У цьому Любов та Микола, а також уся їхня сім’я переконані на всі тисячу відсотків. Бо ж саме небайдужі люди допомогли їм подолати життєві труднощі. Лишень за перші тижні після народження Ангелінки родина витратила всі заощадження. Тож навіть уявити не могли, як зможуть далі лікувати свою кровинку.
"Але коли у соціальних мережах, по різних інтернет-виданнях поширилася інформація із проханням про допомогу в порятунку донечки, нам почали допомагати люди з різних куточків не лише Любешівщини, Волині, а й України. Зізнаюся чесно, я була настільки вражена, що навіть зовсім незнайомі долучалися до цього. І нам вдалося зробити операції. Так, я не зможу перелічити прізвища всіх цих добродіїв, але за кожного молюся Богу, щоб віддячив за небайдужість та милосердя до нашої біди", – зі сльозами на очах каже Любов Григорівна. – Аналогічно щиро дякую всім, хто відгукнувся і допоміг відбудувати оселю після пожежі. Бо ж це вдалося теж лише за сприяння благодійників.
А ще, зізнається жінка, не менш важливою була для неї і консультаційна підтримка у боротьбі із недугою доньки. Зокрема, у пошуках різної інформації про такий діагноз, пані Любов натрапила на спільноту у фейсбуці, учасниками якої є батьки діток із такими ж вадами, як Ангелінка. Саме там наша землячка почерпнула дуже важливої інформації, у спілкуванні з іншими дізналася і нюанси.
"Не приведи Господи, аби ще когось спіткало таке лихо. Але якщо ж усе-таки це станеться, я готова з цими людьми поділитися всім, що знаю, аби полегшити їхні випробування. Бо це дуже важливо", – каже Любов Лащ.
… Рідні Ангелінки щиро вірять: нарешті вдасться подолати цю страшну недугу їхньої донечки. І ці два тяжкі роки залишаться для них просто страшними спогадами, які, на жаль, ніколи вони не забудуть. Але водночас саме такий нелегкий період у їхньому житті назавжди для них буде підтвердженням того, що світ не зачерствів, що є багато небайдужих, котрі не залишать у горі, що Господь посилає лише ті випробування, які людина може витримати, а після них обов’язково прийде щастя. І воно, це щастя, у Лащів є – обіймає своїми рученятами, із задоволенням ласує смаколиками, промовляє часом і не зовсім зрозумілі слова і поки що навіть не усвідомлює, які жахіття довелося пережити.
Наталія Муха.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!