Про зворушливу історію кохання під час війни волинської дівчини Наді і голландського хлопця Ганса, що вразила свого часу Нідерланди й Україну, ми уже розповідала в матеріалі «Рідного батька знайшла у 54 роки в Голландії». Їхня донька Євгенія Герасимюк з Овадного на Володимирщині зустрілася з татом більш ніж через пів століття! Бо мама усе життя приховувала від родини таємницю її народження й відкрилася лише незадовго до своєї смерті.
Кулончик від тата зник на попелищі
Нідерландські журналісти зробили так, щоб зустріч 74-річного Ганса ван Кранена з дочкою стала для нього цілковитою несподіванкою. І коли Євгенія Петрівна зайшла у кімнату, він підхопився з дивана і кинувся її обіймати. Бо донька з татом були схожі, як дві краплі води. На жаль, ця хвилююча зустріч у 1999 році стала для них першою і останньою.
– Вони дзвонили через мене, бо Женя погано чула. Пізніше я виїхала до Львова, бо чоловік там служив. Мобілок тоді ще не було, і зв’язок з нідерландськими родичами перервався. Вони, може, й забрали б Женю до себе... Якби не її проблеми з мовленням і слухом, – каже двоюрідна сестра Галина Воробйова, яка супроводжувала Євгенію Петрівну на ту незабутню зустріч з батьком. – Доля у неї – не позаздриш. Росла без батьківської любові коло дiда з бабою. Мати вийшла замiж, жила в iншому районi. Хоча любила доньку, приїжджала, піклувалася. Там брати були, племiнники десь нiби у Мурманську, але вони з нею стосункiв не пiдтримували. Особисте життя теж не склалося. Працювала важко – де газовану воду робили, потім на хлібокомбінаті. Руки у Жені від тої роботи аж покрученi були. Досі не знаю, чому їй не зробили групу інвалідності? А на старості ще й без даху над головою залишилася.
Дідова хата, у якій прожила все життя, згоріла дотла. У нього колись дві хати згоріло, а ця вже третя пішла за вітром. Як прокляття якесь. Навіть золотий кулончик, подарований Жені татом, пропав на попелищі. Місцеві п’яниці довго там копирсалися – хотіли знайти. Написали родичам у Нідерланди, але звідти прийшла відповідь, що вони не дуже заможні, тож з радістю допомогли б, однак не мають такої можливості.
Звичайно, сільська рада не залишила бiдову жiнку сам на сам з нещастям і виділила їй порожній будинок, що був на балансі громади.
– По сусідству з Женьою жили мати з сином, то подружилася з ними, – розповідає пані Галина. – Коли мати померла, Вітя перейшов жити до Жені. Він на двадцять років молодший за неї, тож я, звичайно, була проти. А мені кажуть: «Хай і вона спробує трохи того жіночого щастя». Хоча стосунки у них були як у брата з сестрою, про щось більше не йшлося – вік уже не той. Але вона його любила... Жили років з п’ять. І раптом знаходяться якісь дивні родичі колишніх власників тієї хати. Це наш місцевий начальничок вирішив відібрати у Жені ту халупу, щоб собі земельну ділянку відтяпати. Почалися суди. І що думаєте, приїхали судові виконавці з поліцією і викинули бідну жінку на вулицю. Мало того, ще й всі судові витрати, а це шість тисяч гривень, повісили на неї. І гріха не побоялися. Вона сплатила все зі своєї мізерної пенсії. Село було шоковане.
Ліпше втопитися, ніж йти у будинок престарілих
Женя з Вітею вернулася у його хату, а туди приїхала його сестра, яку розбив інсульт. Через трохи помер і він. Словом, опинилася бідолашна на старості літ без кола і двора...
Про будинок престарілих Євгенія Петрівна й чути не хотіла. Казала, ліпше втопиться. Від цих переживань у неї стався крововилив. Місяць сестра Галя виходжувала її у лікарні, годувала зі шприца бульйончиком, як дитину.
Медперсонал неврологічного відділення Володимир-Волинської лікарні дуже гарно поставився до своєї бідової пацієнтки. Допомогли трохи коштами на лікування сільська громада й родина. Так і витягнули. А куди ж після лікарні, вона ж неходяча?
– Я б забрала її до себе... Але у мене теж здоров’я немає, вісім років доглядала лежачу маму. Почали з місцевою владою шукати заклад, і зупинилися на Лукові – відділенні стаціонарного догляду. Умови там були належні, нічого не можу сказати. Протягнула Женя ще три місяці. Уже геть не вставала і не розмовляла. 10 жовтня 2021 року подзвонили: «Померла, забирайте».
Поховали Євгенію Петрівну в рідному селі, як належить. До церкви занесли, а попрощатися з нею прийшла вся вулиця та односельці. На кладовищі якраз біля Віті їй місце знайшлося. Було їй 76. Жила тихенько і відійшла тихенько. Пані Галина, яка займалася похоронами, не змогла отримати на поховання дві Жениних пенсії, бо, виявляється, тих, хто помирає в державних закладах опіки, має ховати держава. Такий закон нещодавно вийшов. Але ховають зазвичай родичі. «Думала, буде копійчина на пам’ятничок Жені. Але нічого, і так його зробимо, – каже пані Галя.
«Якби моя мрія збулася, ти би зараз була голландською леді», – писав Ганс у листі своїй коханій Наді. Якби... Може, й життя їхньої доньки тоді склалося б геть по-іншому...
Ніна РОМАНЮК
На фото: Нідерланди, 1999 рік. Євгенія Герасимюк третя ліворуч
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!