Коли колишній директор Луцької школи № 15, історик за освітою Віктор Крамар поклав 15 років тому перший документ у папку «Мій рід», тоді й подумати не міг, що вона розростеться у велику книгу. В ній Віктор Володимирович зібрав відомості про дев’ять (!) поколінь свого роду.
Книга «Пам’ять роду: копіюватські Крамари XVIII – XXI ст.» цінна тим, що у ній на прикладі історії однієї родини, як в дзеркалі відбивається вся історія нашої країни. Предки Віктора Крамара декілька століть жили у селі Копіювата біля Умані на Черкащині. Відомості про них чоловік чотири роки збирав у архівах Києва, Вінниці, Черкас. На цьому шляху вивчив десятки метричних і податкових книг. Найдавніший предок, якого вдалося відшукати Віктору Володимировичу, звався Федір Олексійович, народився у 1748 році.
– З’ясував, що мої предки були селянами кріпаками. Після скасування кріпосного права мій дід пішов на прощу в Києво-Печерську лавру і там залишився, – зазначив автор книги. – Він став власником швейного ательє на Хрещатику. У революцію, коли війська Муравйова обстрілювали центр Києва, втік із сім’єю до дідівської хати в Копіювату. Вона була із глини, у книзі є її фото. У процесі роботи над книгою мені вдалося відшукати і дім біля Бессарабського ринку, в якому жили бабуся з дідом. Він помер від тифу у 1922 році.
800 людей з Копіювати померли в 30-і роки від голоду. Серед них є і Крамари. А четверо із роду були розкуркулені і вивезені на Сибір із сім’ями.
– Вся їхня вина була в тому, що вони були хорошими господарями. Мали чуть більше, як по 4 гектари землі. Один прадідів брат пропав на будівництві Біломорканалу, інший – у Сибіру. Так нищили роди, нашу ментальність. Вразила одна історія. У селі дуже пишалися копіюватцем Данилом Юхимовичем Яцентюком. Він пройшов усю війну, був уповноваженим Червоної Армії в Угорщині, мав нагороди. Його дружина тільки перед своєю смертю сказала їхній доньці, що справжнє батькове прізвище не Яцентюк, а Крамар. Він поміняв його, бо хотів іти вчитися після школи. А його діда радянська влада вислала у Сибір, – розповів Віктор Володимирович.
Злочини совєтів стосовно українців нині продовжують росіяни. Доля занесла рідного брата Віктора Крамара Олександра в донецьку Макіївку. Каже, що з 2014 року спілкувалися рідко – їх задурманили пропагандою. І тільки перед тим, як відійти у засвіти, брат подзвонив і вилив душу. На похорони рідної людини Віктор Володимирович поїхати не зміг. А братового 20-річного одруженого онука пів року тому вивезли з Макіївки в Красноярський край. Росіяни масово забирають молодих українців і заселяють ними Сибір. За столітню історію нічого не змінилося.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!