Минає 40 днів, як на фронті поліг колишній волинський депутат Сергій Слабенко
Деколи доводиться чути, що депутати та політики на війну не ходять. Сергій Слабенко – один із небагатьох, які це спростували. Він був учасником антитерористичної операції на Сході, а Велика війна забрала його життя.
Днями минає сорок днів, як на запорізькому напрямку фронту загинув підполковник Сергій Слабенко – народний депутат IV скликання українського парламенту, депутат Волинської обласної ради V, VI та VII скликань.
Був чесним, дбав про простих людей
У Волинській облраді й однодумці, й опоненти поважали Сергія Івановича за ерудованість, досконале знання законів, наполегливість у відстоюванні правди. Для керівників обласної влади він був незручною людиною, бо ніколи не поступався, якщо йшлося про порушення законів чи регламенту, мав сміливість відверто, послідовно й аргументовано захищати інтереси виборців. Погодьтеся: у політично структурованій облраді таке під силу далеко не кожному.
Нині перечитую інтерв’ю, які готувала із Сергієм Слабенком для різних видань, і вкотре дивуюся, наскільки прозорливим і далекоглядним був цей політик, коли в сесійній залі облради публічно застерігав від ризиків для громади Волині від бездумної роздачі у приватні руки мисливських угідь та озер, підпільного бурштинового промислу, вимагав скерувати кошти обласного бюджету на забезпечення мобілізованих військовослужбовців, постійно наголошував на персональному голосуванні депутатів, наполягав на чіткому дотриманні регламенту.
«Засідання обласної ради – це не забіг на спринтерську дистанцію, не змагання на швидкість. Головне – законність колегіально ухвалених рішень, аби ні в кого не виникало сумніву в їхній чинності», – наголошував в одному з інтерв’ю для «Вісника+К».
– У складний період Революції гідності головний самоврядний орган Волині фактично опинився без управління після того, як представники Партії регіонів, що обіймали керівні посади, склали повноваження. Тоді саме юридичний досвід Сергія Слабенка допоміг уникнути кризи, обрати нове керівництво на цілком законних підставах, щоб ні в кого не виникало жодних сумнівів у легітимності повноважень новообраних голови облради та його заступників, – пригадує ексочільник Волинської обласної ради Валентин Вітер. – А це тоді було вкрай важливо, аби забезпечити роботу закладів освіти, медицини, комунальних підприємств, аби не зупинялася виплата заробітних плат і пенсій.
Підготовлені Сергієм Слабенком звернення до уряду та парламенту завжди стосувалися захисту інтересів людей: недопущення зростання цін на природний газ та електроенергію, вимоги вжити заходів для підвищення заробітних плат волинян, проти суперечливої земельної та пенсійної реформ, захисту прав людей на справедливе судочинство. Як юрист захищав обдурених вкладників, тих, хто взяв кредити в іноземній валюті і через інфляцію не зміг розрахуватися з банками, відстоював права підприємців, на яких чинила тиск влада. Водночас Сергій Іванович вважав, що не можна ототожнювати депутатів із благодійниками, які роздають гречку, сіють грошима, надають спонсорську допомогу.
«Об’єднувати добродійництво і депутатство небезпечно, бо, витративши певну суму грошей на вибори і досягнувши результату, людина вже діє у власних інтересах», – таку думку висловив в одній із газетних публікацій.
Особливо непросто Сергієві Івановичу доводилося виконувати депутатські повноваження упродовж 2015-2020 років, коли (чого гріха таїти!) обласна рада перебувала під тиском однієї політичної сили. Під її надзвичайним прицілом опинилася «Батьківщина», фракцію якої фактично зруйнували. Але Слабенко та ще двоє депутаток не зрадили виборців і залишились на своїй позиції.
– Разом із Сергієм Івановичем працювали у постійній комісії з питань використання майна спільної власності сіл, селищ і міст області, – пригадує ексдепутатка Валентина Касарда. – Він завжди відстоював збереження і раціональне використання закладів та підприємств обласної громади, як-от книгарня «Освіта», пропонував, аби в Луцьку влаштували тут читальне кафе за прикладом Івано-Франківська. Не дослухались, на жаль. Наполягав на чесному й неупередженому проведенні конкурсів претендентів на посади керівників комунальних закладів. Особливо прикро було спостерігати, як підготовлені Слабенком актуальні звернення провалювалися у сесійній залі тільки тому, що він був принциповим і справедливим.
Ковельчани, напевне, пам’ятають екологічне лихо, яке спричинила діяльність Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод».
– Розв’язати проблему місцевій владі допоміг саме Сергій Іванович. Він постійно тримав ситуацію під депутатським контролем, скеровував звернення до виконавчої влади, добивався ухвалення рішень, щоб запобігти ще більшій катастрофі. У відповідь на його запити на цьому підприємстві призупинено окремі види виробництва, що завдавали особливої шкоди довкіллю, – пригадує тодішній мер Ковеля Олег Кіндер. – У полі своєї уваги тримав і проблему вузлової лікарні залізничної станції Ковель. На його вимогу було виділено кошти обласного бюджету на зарплату цьому колективу. Захищав у суді інтереси ковельчан, які постраждали від аферистів будівельної компанії ТзОВ «Ковельський ЖБК».
Одужав після важкого поранення – і знову пішов на фронт
Мені довелося працювати депутатом облради разом із Сергієм Слабенком упродовж дев’яти років – в V та VI скликаннях, коли він входив до фракції «Нашої України», а потім ще п’ять років бути його помічником у депутатських справах, коли в 2015-му він як представник «Батьківщини» отримав від ковельчан повноваження представляти їхні інтереси в самоврядному органі Волині. Під час цієї виборчої кампанії часто разом із Сергієм Івановичем добиралися з Луцька в Ковель громадським транспортом: свого автомобіля у нього не було. Після зустрічей із виборцями поверталися зазвичай останньою маршруткою. В дорозі нудьгувати не доводилося, бо Сергій Іванович був надзвичайно цікавим співрозмовником. Він знав багато унікальних фактів з історії – нашої, української, та інших країн. Його ерудованість просто вражала.
Невдовзі перед загибеллю підполковник Слабенко отримав поранення. Після одужання приїхав додому – до родини. Востаннє. Ще встиг потішитися онуком. Але знову поспішив на фронт – туди, де його, начальника відділення поточних бойових дій командного пункту штабу, чекали побратими, молоді солдати, які називали його Батею. Поїхав, щоб виконати свій обов’язок перед Батьківщиною – обов’язок справжнього чоловіка, офіцера, патріота.
Надзвичайно важко писати в минулому часі про цього сміливого, порядного, скромного і працьовитого політика, в якого (на моє глибоке переконання) мало б бути велике майбутнє – щоправда, в іншій Україні: без корупції, політичної упередженості, з чітким дотриманням законів.
«Якби всі депутати були такі, як Слабенко, Україна була б іншою», – відгукнувся на загибель Сергія Івановича у соцмережі ексдепутат облради Святослав Кравчук.
І це справді так, бо позиція Сергія Слабенка як обранця громади завжди відповідала європейським демократичним стандартам, впровадження яких чекають українці. Саме тому, вважаю, депутати нинішнього скликання повинні гідно вшанувати пам’ять загиблого: відкрити на його честь меморіальну дошку на приміщенні облради, запропонувати Луцькій міській раді назвати його іменем школу, де вчився, а також одну з вулиць. Це буде остання данина шани справжньому воїну, захисникові, Герою, чиє життя скінчилося у битві.
Валентина БЛІНОВА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!