Україну від Угорщини відділяє річка Тиса; перетнути її на поїзді чи автівкою займе менше хвилини. Проте до цього важливого моменту українцю треба готуватися тижнями. Адже пункт пропуску «Чоп» - не просто точка на державному кордоні, а, без перебільшення, ворота в Європу.
Щоб із користю провести два місяці літніх університетських канікул, я вирішила взяти участь в міжнародній програмі обміну «AIESEC». Із багатьох проектів у різних куточках світу зацікавилася стажуванням в Угорщині: і добиратися недорого, і країна цікава. Абсолютно незрозуміла мова, не схожа на жодну з європейських, прекрасний Будапешт на берегах блакитного Дунаю... Тому коли мою кандидатуру прийняли на посаду вчителя англійської мови у дитячому літньому таборі, я відразу почала готуватися до подорожі. Найвідповідальнішим етапом була подача документів на візу. Ціла гора документів і не багато не мало 20 євро (315 гривень) сервісного збору візового центру (при тому, що як учасниця культурної програми я була звільнена від консульського збору у 35 євро - 550 грн). Сказати, що я мрію про спрощення візового режиму з країнами Шенгенської зони - це не сказати нічого.
Добратися до Будапешта - теж завдання не з легких. Відкинувши авіапереліт як очевидно «нестудентський» варіант, я вирішила подорожувати залізницею. Прямий поїзд Київ - Будапешт коштує близько 1500 гривень, тому я використала золоте правило залізничних подорожей: чим більше пересадок, тим менша ціна. В результаті вартість мого маршруту Київ-Луцьк-Львів-Чоп-Будапешт знизилася вдвічі.
Нарешті у Будапешті, де проведу наступні 6 тижнів. Відразу купую місячний проїзний квиток для громадського транспорту. Зі знижкою для студентів він коштує 3500 форинтів (180 грн), хоч виявилося, що таку привілегію має тільки молодь з ЄС. Так і не зрозумівши, чим українські студенти гірші від студентів Євросоюзу, я легким порухом руки позбулася 9500 форинтів (485 грн). До речі, така ж сама несправедливість діє і при купівлі квитків до музею чи галереї: знижка 50% надається молоді до 26 років лише з Європейської економічної зони.
Проте це не зіпсувало враження від Будапешту: на Дунаї розкинулося місто, гідне свого імперського минулого. Воно немов вирване з кінця 19 століття, часу найбільшого розквіту Австро-Угорської імперії: з широкими зеленими вулицями і типово австрійською архітектурою. Мій улюблений момент - це коли згасаючі сутінки враз освітлюють сотні золотих вогнів, і місто постає у всій своїй величі. Саме в цю мить розумієш, що Будапешт має свій власний характер, який ніколи не дозволить сплутати його з іншим містом. У численних мостах через Дунай, у неоготичній будівлі парламенту, у гордих пагорбах Буди та сяючій будівлі королівського палацу, що позирає на місто згори, - у всьому цьому є щось невимовно розкішне і в той же час харизматичне, норовливе, неприборкане; на думку відразу спадають водночас ніжні і запальні «Угорські танці» Йоганнеса Брамса. Квінтесенцією будапештського характеру для мене є палац Грешема - монументальна будівля у стилі модерн з рослинними орнаментами, плавними лініями, мозаїками, витонченим куванням...
Найкраще місце, звідки можна помилуватися цією красою - пагорб Геллерт на правому березі міста. На ньому височіє статуя свободи, віддалено схожа на монумент Незалежності в Києві. Трохи прогулявшись звивистими вулицями Буди можна дійти до візитівки Будапешта: Бастіону рибалок та церкви святого Матяша.
Ще багато десятиліть назад це місто здобуло собі славу престижного курорту: Будапешт розташований на місці тектонічного розлому, тому може похизуватися великою кількістю лікувальних та термальних вод. Найвідомішими є басейни Сечені: вони містять 18 термальних ванн, деякі з них розташовані просто неба. Однак це задоволення не з дешевих: ціна вхідного квитка в середньому становить 4000 форинтів (205 грн). Тому я плавала у найбільшому в Центральній Європі прісноводному озері Балатон, яке незважаючи на те, що є найвідомішим угорським курортом, мало чим відрізняється від українського Світязя.
Хоча 40 років Угорщина існувала як комуністична Угорська Народна Республіка, слідів радянщини у Будапешті не багато. Тільки на околицях час від часу видно недолугі будинки-коробки, які вибиваються з навколишнього пейзажу. Також про комуністичне минуле нагадує третя лінія метрополітену: тут ще досі курсують куплені в СРСР сині вагони, так схожі на поїзди Київської підземки. До речі, будапештське метро було першим підземним громадським транспортом у континентальній Європі: перша лінія була відкрита до свята 1000-ліття Угорщини 1896 року.
До цього ж свята був збудований і відомий замок Вайдахуняд у міському парку. Він вражає туристів своєю середньовічною архітектурою, яка фактично є підробкою. Спочатку на цьому місці збудували павільйон з дерева і пап'є-маше, який містив копії будівель різних історичних стилів з усіх куточків Угорщини. Але ідея так сподобалась будапештцям, що міська влада вирішила перебудувати замок у камені.
Загалом, у Будапешті є надзвичайно багато місць, які варто відвідати. Це і острів Маргіт, і концертний зал Вігадо, і Опера, і паризька аркада, і західний залізничний вокзал. Власне, кожен будинок тут - ледве не витвір мистецтва, і прогулянка вулицям нагадує відвідання галереї. Це місто, у якому завжди відкриваєш щось нове; тут хочеться залишитися надовго.
Яна Степанюк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!