Письменник, композитор, перекладач, історик, режисер, драматург, бандурист, видавець, театрознавець, диригент, етнограф, педагог, засновник кількох театральних труп, в тому числі й гуцульського театру, а ще інженер-винахідник дизельного потяга – це все про нього, Гната Хоткевича.
Грати на бандурі навчив сліпий кобзар
Він воістину був народним самородком. Бог наділив сина кухаря та служниці всебічними талантами. Та найбільшою любов’ю його життя стали письменство та бандура. Ще в дитинстві хлопчик навчився грати на цьому інструменті, а його вчителем став сліпий дядько Павло з села, куди на літо разом з панами приїздив і син прислуги. Студентом Гнат міг годинами грати на вулиці разом зі сліпими кобзарями, вправляючись у майстерності. І згодом вони оцінять його гру як вершину майстерності. Таке захоплення «малороса» бандурою та українським фольклором не могло пройти непоміченим царською охранкою. Йому не дали закінчити технологічний інститут, відрахували. Хлопець втікає зі своєю бандурою до Києва прямісінько до композитора Миколи Лисенка. Той, почувши гру Хоткевича, без питань зарахував його до свого ансамблю. Через трохи, правда, в інституті його відновили. І на ниві технологічній талановитий інженер теж не пас задніх. У 1901 році він розробив проєкт першого дизельного потяга (американський аналог з’явиться пізніше). Але душа його належала музиці, бандурі та літературі. Хоткевич написав та видав підручник із гри на бандурі та заснував харківську школу бандуристів, створив понад 600 музичних творів і 300 літературних.
Революційні події 1905 року змусили його втекти з Харкова до Австро-Угорщини. Залізничники таємно вивезли його із дружиною та двома дітками до Львова. У переїзді допомогла Леся Українка, з якою Гнат товаришував. Невдовзі доля закине його на Гуцульщину і відтоді він безмежно закохається у карпатський край, у гуцулів, у їхню мову, традиції. Це був новий, незвіданий для нього світ, в який письменник поринув з головою. З-під пера Хоткевича вийшли твори «Камінна душа», «Довбуш», «Гуцульські образки», написані гуцульським діалектом. А ще він організував перший народний гуцульський театр, де акторами були прості безграмотні гуцули. Але як вони грали! І з цим театром він гастролював Україною, навіть у Польщі виступав.
Дружини-зозулі підкидали йому дітей
Красивий, харизматичний, талановитий, у сімейному житті Гнат Хоткевич був невдахою. Перша дружина, купецька донька Катерина Рубанович, з якою він нажив троє діток, покинула чоловіка в Карпатах, не витримавши життя в далекому гірському селі, і чкурнула до москви. Письменник залишився сам із дітьми. Другою неформальною дружиною знову стала Катерина, Гриневичівна – письменниця-початківець. Вона кохала його, навіть поїхала за ним у лівобережну Україну, коли Хоткевич відважився туди повернутися. У них народився син Володимир. Але і ця дружина-зозуля вчинила з письменником, як і перша: лишила дитину йому та свекрусі, а сама повернулася до Львова. Дітьми займалася мати Хоткевича, а він переїхав до Києва, де організовував гастролі гуцульського театру. Цей період його життя закінчився засланням до росії аж на п’ять років – з 1912-го по 1917-й.
В Україну письменник повернувся після більшовицької революції. Але з солідним творчим доробком. За цей час він написав і видав перший том «Історії України», книгу «Богдан Хмельницький», фактично закінчив працю над книгою про Шевченка. Тоді ж і зустрів свою останню любов – Платоніду. Дівчині двадцять, вона була студенткою технікуму, а Хоткевичу стукнуло 43. Їхній роман завершився одруженням, і врешті письменник відчув справжній смак сімейного щастя. Він збудував дім для своєї родини за аванс, отриманий за ще не виданий восьмитомник своїх творів. Та сімейна ідилія тривала недовго. Маховик сталінських репресій вже набирав обертів і підім’яв під себе й Хоткевича.
Видавництво його творів припинили, бо вони були «ідейно неправильні». Вимагали повернути аванс, тож довелося продати все, щоб розрахуватися з боргами. Родина жила у страшній бідності, їх навіть позбавили хлібних карток. Але це ще не найстрашніше – у 1937 році вже був наказ про арешт Хоткевича. За три місяці допитів і тортур він зізнався, що є німецьким шпигуном. Розстріляли письменника 8 жовтня 1938 року у внутрішній тюрмі НКВС у Харкові. Рідним сказали, що він засуджений на 10 років і відправлений до Сибіру. Дружину письменника теж засудили на 10 років. Син Богдан заплатив 15 роками неволі. Лише доньці Галині вдалося втекти за кордон. Вона вже за незалежної України приїздила з Франції до Харкова, щоб побачити родинну садибу Хоткевичів у селищі Високому, де було створено літературно-меморіальний музей. Відійшла у вічність у 2010 році.
Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!