Танець... Відколи Ігор Огійчук з Житомира себе пам’ятає, постійно танцює. Упевнений, саме рухи під музику підняли його з ліжка у реанімації, коли потрапив у біду. Тоді йому, 14-літньому хлопчині, який вижив після удару струмом у 10 тисяч вольтів, відверто казали: «Таких, як ти, один на тисячі». Пізніше танець повернув його до повноцінного життя і подарував кохання.
Мало не загинув у свій день народження
Що сталося тоді, Ігор і сьогодні пам’ятає, наче це було вчора. Зранку його мали вітати з днем народження, а увечері він вирішив з друзями погратись у хованки. Коли товариш рахував до десяти, він залізав у трансформаторну будку. За мить кілька будинків залишилися без світла.
– Влаштував собі феєрверк на свято, – усміхається.
Хоч те, що відчував тоді, без сліз згадувати важко. Сусід першим кинувся на поміч і виніс хлопця з будки на вулицю. Тоді друзі почали його засипати піском. Розуміли, що через тіло товариша пройшов струм, ще й немалий. А Ігор, на якому тлів одяг, усе поривався кудись бігти. Кричав, що брудний, аж чорний, наче смалений кабан...
До лікарні Ігоря привезли у важкому стані. Шансів на одужання кровинки батькам не давали. Мама день і ніч молилась, благаючи Господа про диво. І після 20-ї операції нарешті почула від медиків, що надія є.
Струм напругою 10 тисяч вольтів пройшов від вуха через усе тіло хлопця. Постраждали руки, живіт, шия, спина. Благо, обличчя не зачепило. Але 65% тіла були у плачевному стані. Обгорілу шкіру довелося міняти. Коли робили пересадку, найдужче шкодував онука дідусь. Він сам два роки перед цим лежав у тій же лікарні з опіковою травмою – спалахнув, коли лампою смалив кабана...
На тренуваннях рвалася шкіра
56 днів у повній нерухомості далися Ігорю нелегко. Зізнається: думав, як тільки зможе, дремене світ за очі. Та коли лікар дозволив підвестися з ліжка, хлопець протримався на ногах лише 30 секунд. Заново вчився ходити, багато що робити, зрештою, жити. Бо весь світ і себе у ньому став сприймати зовсім інакше, як до пригоди.
– Та у мене й думки не було про смерть, – каже. – Тільки повернувся додому, на третій день був на тренуванні у клубі бально-спортивних танців, куди ходив до того шість років. А за кілька місяців вже виступав. Через рік поїхав на змагання.
Та перші тренування були сповнені неймовірного болю. Шкіра під пахвами рвалася, не в змозі далі сковувати рухів. Вона нагадувала Ігореві «браковані крила», тож їх весь час доводилося у лікарні підрізати.
Та усе це було позаду. Попереду чекали перемоги у міжнародних змаганнях, фінал чемпіонату Європи-2010 з бальних танців, навчання на факультеті спортивних танців Національного університету фізичного виховання та спорту у Києві. І, звісно, кохання.
Дружина стала найкращим реабілітологом
– Я шукав собі нову партнерку для танців. І так познайомився з Юлею. Потім зрозумів, що між нами – не лише танець, – щиро ділиться Ігор. – Переживав, як вона відреагує на рубці, коли вперше їх побачить. А Юля навіть вигляду не подала, що її щось бентежить. Не витримав я. Питаю: «Ти що, нічого не помітила?» Вона відповіла: «Твоє тіло прекрасне». Тоді мене осінило: таку жінку не можна відпускати зі свого життя.
Вони разом уже понад п’ять літ. Виховують маленького синочка. Чоловік не приховує: кохана стала для нього найкращим реабілітологом. Завдяки їй навчився й сам не звертати уваги на свої рубці, зміг пересилити себе й у спеку одягнути футболку з короткими рукавами, незважаючи на погляди оточуючих.
Подружжя цінує кожну мить, проведену разом. Намагаються сповна насолодитися сімейним щастям. Свій танцювальний клуб відкрили, аби навіть на роботі мати змогу бути поряд. І від того, переконують, почуття не гаснуть. Навпаки, іскряться любов’ю і теплом. Й розквітають у танці.
Наталія КРАВЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!