Сестра-близнючка відбила коханого

Сестра-близнючка відбила коханого

Невигадана історія

Ці світловолосі близнючки Ліда і Ліна були знаменитостями у селі. Що вже поплакали від них і вчителі у школі, і бібліотекарка, і продавчиня у магазині. Добряче натерпілися і їхні батьки, поки діти виросли. Бо були дівчата схожі, як дві краплі води, і дуже капосні. Що не зроблять – спихають провину одна на одну. Тож ніколи не можна було зрозуміти, хто насправді винен, а хто лукавить. А дівчата спеціально вибрали таку тактику, бо знали: тільки так їм обом все зійде з рук.

Повиростали, вступили до університету. Дівчата спеціально обрали різні фахи, щоб мінятися на парах й одним махом освоїти дві спеціальності. Думали, потім розберуться, якій що краще буде до душі. І справді так вийшло, що Ліні більше сподобався «дизайн», на який подала документи Ліда, а сестрі – її «економіка». Домовилися, що не просто дипломами, а всіма документами поміняються – і свідоцтвами про народження, і паспортами…

Отак близнючки постійно грали зі всіма. Та у їхні ігри втрутилася любов.

Уже дівчата познаходили собі роботу. Ліна, яка тепер була по документах Лідою, влаштувалася у столичну фірму, котра займалася дизайном інтер’єрів. Її сестру запросили на роботу економістом у новостворену будівельну організацію в Київ. Ніби в обох все було добре. А жили дівчата разом на найманій квартирі.

Одного вечора Ліда затрималася на роботі. Повернулася пізно, майже опівночі. Ліна відразу внюхала від сестри аромат розкішних чоловічих парфумів. За ними заховався навіть запах вина, що відчувався у Ліди з рота.

– З ким це ти так довго гуляла? – випитувала сестра.

– Та до шефа прийшов компаньйон, запросили мене і ще одну бухгалтерку у ресторан на каву. А що? Той компаньйон очей з мене не зводив. Молодий, симпатичний, нежонатий! Весь вечір бісики мені пускав і так хвилювався, коли до мене на «ви» звертався, – при цьому Ліда аж розсміялася.

– Я рада за тебе, що гарно провела вечір, – підморгнувши сестрі, сказала Ліна. – Дивись, може, щось з того й вийде – на весіллі погуляємо.

– Час покаже, – задумливо відповіла та.

Десь через місяць Ліда знову прийшла пізненько з букетом... синіх троянд. Сестра аж танцювала біля тих квітів:

– Ну він дає! Це які грошиська такі квіти коштують!? Певно, закохався по самі вуха.

– Ми не говорили про любов, просто гарно провели вечір удвох, – одразу стала виправдовуватися Ліда.

– То хоч скажи, як твого красеня звати? – запитала Ліна.

– Олег. Але не вгадаєш, як його називає мама – Лежик, – усміхаючись, відповіла близнючка.

Через півроку Ліду було просто не впізнати – вона сяяла від щастя.

– То коли ти вже нас познайомиш? – не вгавала сестра. – Чи ти спеціально його від мене ховаєш?

– Не сердься тільки: я йому про тебе не розповідала, – відверто відповіла Ліда.

– Чого це? – від несподіванки широко відкрила очі Ліна.

– Коли зрозумію, що він мене справді кохає і у нас може бути майбутнє – обов’язково познайомлю.

Ці слова дуже образили Ліну. «Як це про мене не сказала? – крутилося в голові. – Вона думає, що я її кавалера вкраду?»

З тих пір стосунки між дівчатами стали прохолоднішими. Ліда не спішила ділитися своїм сокровенним, а Ліна й не наполягала. Десь у куточку її серця почала зріти заздрість.

***

Одного недільного ранку Ліду викликали на роботу. У неї була важлива зустріч, тож дівчина навіть телефон вимкнула, аби ніхто не відволікав. А Ліна від нудьги попленталася по торговельних центрах.

– Лідо! – прозвучало за спиною.

Ще мить – і чиясь тепла рука лягла на талію. Не встигла отямитися, як губи обпік пристрасний поцілунок.

– Лежик… А де ти тут взявся? – вихопилося у неї.

– Це ти чого тут? Тож ніби мала бути на роботі, – глянувши у вічі, сказав з ноткою образи.

– А все несподівано раніше закінчилося, – збрехала дівчина, продовжуючи видавати себе за сестру.

– Давай підемо кудись, – запропонував Олег. – Наприклад у наше улюблене місце.

Вона й гадки не мала, куди Лідин кавалер її поведе. Та вже твердо вирішила зіграти роль до кінця. Переконувала себе, що як дійде до чогось особливого, обов’язково у всьому зізнається. Та час минав, а їй у компанії Олега було так добре. Врешті він повів дівчину у свою квартиру.

– А давай повимикаємо телефони, щоб у цю мить нам ніхто не заважав, – запропонувала.

І невдовзі вони цілковито поринули у царство пристрасті.

Вранці Олег простягнув Ліні обручку.

– Я довго думав над тим, яка ти людина. Не просто дівчина: дивовижно гарна, ніжна, сором’язлива, ще й, як виявляється, така пристрасна у ліжку… А саме як людина. Я думаю, з нас вийшла б гарна пара, сім’я. Ти вийдеш за мене заміж?

Ліна оніміла. Вона зрозуміла, що Ліда з Олегом не спала. І це могла бути їхня перша ніч. «Що я наробила!» – аж тепер до голови дійшло.

– Я увечері тобі відповім. Тільки ти не вмикай телефон, ще раз над усім поміркуй і приходь до мене додому. Після роботи, десь о восьмій буде добре?

– Добре, я прийду.

Коли двері відчинилися, Ліда сльозами зустрічала Олега:

– Чому ти на два дні зник? Я місця собі не знаходила!

Він, нічого не розуміючи, запитав:

– То ти вийдеш за мене заміж?

– Вийду! – радісно відповіла Ліда.

– А чому тоді не вдягнула на палець обручку, яку я тобі подарував? – перепитав він.

Запанувала мовчанка.

Тоді з кімнати вийшла Ліна. Вона тримала у руках перстень. Олег стояв, як вкопаний. Аж тепер він усе зрозумів.

Такої зради Ліда сестрі не пробачила. Вона швидко спакувала свої речі і переїхала до колежанки, яка допомогла знайти нове житло. Олег від витівок близнючок теж довго оговтувався, бо не міг зрозуміти, що його вабить більше: лагідна поведінка однієї чи бурхливий секс з іншою. Зрештою, обидві більше не захотіли його бачити. І не лише його, а й одна одну.

Наталія КРАВЧУК

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

  • вул. Перемоги, 15, м. Луцьк
  • T 0 332 77 48 84, 0 332 77 49 85
  • T Редактор сайту Ірина Бура 066 606 94 80
  • Email:visnyk@visnyk.lutsk.ua

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×