Військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Данило розповів свою історію, чому він пішов на фронт.
Його історію опублікували на офіційній сторінці волинської бригади.
Він з гордістю каже: «Моє ім’я українською звучить Данило!».
"До війни у мене було чудове життя у Кадіївці Луганської області: родина, дім, робота на шахті. Мої діти були щасливими… Ми планували купувати автівку. Але не судилося… Пам’ятаю, як ще до війни приїжджі козачки бігали містами Луганщини, здіймали гвалт про нібито погане наше життя, підбурювали народ, за гроші вербували людей, аби ті виходили на вулиці. Добігалися, що багатьом таким, як я, довелося залишити власний дім...", - згадує боєць волинської бригади.
Перевізши сім’ю у безпечне місце, Данило одразу ж пішов на фронт. Бо прагнув і прагне відвоювати свій дім, який у нього забрали окупанти. Зараз чоловік знаходиться лише за кілька десятків кілометрів від своєї домівки і не приховує: нестерпно знати, що там господарює ворог.
"Це моя земля і мій дім! Не я прийшов до них, вони забрали у мене все, що я мав, вони забрали моє щасливе життя, змусили моїх дітей стати переселенцями! – На цих словах Данило міцніше стискає автомат, і очі стають суворішими. – Але я точно знаю, що повернуся додому! Я і мої побратими все для цього зробимо!", - розповідає військовий.
Допомагає Данилу воювати метис вівчарки Міна – дружелюбна і грайлива собака, яка не раз попереджала господаря про обстріли.
"Перед обстрілом крутиться під ногами і біжить до бліндажа, ніби попереджає, кличе", - розповідає побратим, поки Міна довірливо притулилися до його ніг.
На жаль, таких трагічних життєвих історій, як у Данила, безліч. Утім, далеко не всім тим, кого з рідних міст і сіл української Луганщини вигнали російські окупанти-зайди, стало мужності й сили воювати за свій дім, і за своє майбутнє. Данило зміг.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!