«Татусю, ти в мене найкращий, пишаюсь тобою!» – такі теплі слова школярка, яка закінчила дев’ятий клас, Катя Коверега із села Грозинці Чернівецького району на Буковині говорила не раз. Казала, коли її тато Дмитро воював на Донеччині. Повторює і зараз, коли його вже нема, а юна донька взялася допомагати бойовим побратимам. Бо тато вчив завжди йти до перемоги, і донька йде, хоч і невеликими кроками, але робить все, аби окупанти зникли з нашої землі.
Закрив собою 22-річного командира
Катя – красуня, але у неї такі сумні очі. В них біль. Бо тата вже не вернеш назад. Вона рано подорослішала і рано зрозуміла, що таке війна.
– Буквально з перших днів тато пішов воювати, бо отримав повістку, – розповідає дівчина. – Служив у 115-й ОМБР. Брав участь у найзапекліших вуличних боях в самому серці Сєвєродонецька та Лисичанська, де отримав перші поранення та контузію. Також пережив важкі бої в Опитному Бахмутського району, де отримав найважче уламкове поранення в плече. Незважаючи на біль та втрату крові, повернувся за своїм побратимом, який теж був поранений. Тато допоміг евакуювати його. Але, на жаль, захисник загинув, бо отримав ще одне мінометно-уламкове поранення несумісне з життям. Тато не завжди розповідав, що там, на передовій. Мав позивний «Тихий». Був снайпером-розвідником. Він боронив мене, нашу сім’ю та Україну, але себе не беріг, бо завжди, ризикуючи життям, робив героїчні вчинки. У січні його перевели у 14-ту ОМБР «Князя Романа Великого». Тато неодноразово жертвував собою заради побратимів.
Катя розповідає, а голос її тремтить. Вона ніби сама переживає татові емоції на передовій. Якось будучи на позиції, сидячи по пояс у воді в окопі, він почув тріск гілок у лісі. Ворог кинув гранту у напрямку окопу. Вибуховою хвилею Дмитра відкинуло вбік, але він швидко отямився і кинувся до позицій іншої групи, де було 30 солдатів, і попередив про наступ орків. Він ніколи не жалівся на труднощі, а постійно говорив дружині та доньці, що бореться за їхнє мирне небо.
Останній свій бій здійснив у селі Гряниківка Куп’янського району на Харківщині. 36-річний Дмитро собою закрив 22-літнього командира відділення від уламків мінометних снарядів...
– Він – Герой, який загинув заради моєї сім’ї та нашої країни. Я горджуся тим, що він був моїм батьком та завжди надихав мене на мужність і самопожертву! – каже донька.
Ольга Полякова запросила на концерт, щоб допомогти ЗСУ
Ще коли тато воював, Катя разом з друзями, рідними – збирали кошти для ЗСУ. Робили відео про життя бійців на передовій, поширювали у соцмережах і просили всіх небайдужих скинутися коштами. Підлітки, яким хотілося б веселитися та гуляти з друзями, займалися дорослими справами, бо в країні війна і кожен має наближати перемогу, як може.
– І односельчани, і геть чужі люди надсилали гроші на картку, – продовжує Катя. – Хтось перекидав сто гривень, а один військовий одразу десять тисяч нам надіслав. Ми купили тепловізор. Передавали на передову прилади нічного бачення. А замовивши дальномір, натрапили на афериста, який забрав 500 доларів і пропав. На жаль, і такі негідники є. Зараз ми з двоюрідною сестрою Олександрою Штефюк, у якої тато теж воює, збираємо на автомобіль. Вже є понад сто тисяч, ще потрібно десь 70.
Дівчина з гордістю розповідає про досягнення їхньої маленької волонтерської команди. А нещодавно з Катею зв’язалися менеджери Ольги Полякової і запросили на концерт, щоб донька загиблого героя могла звернутися до глядачів і назбирати потрібну суму.
– Я зробила спеціальну скриньку, її поставили перед входом, щоб люди могли кинути гроші, – розповідає дівчина. – А ще організатори дали мені прапор України, щоб я на ньому розписалася, його Полякова має взяти на гастролі за кордон і продати, щоб гроші передати військовим. А потім мене запросили на сцену для виступу. Я хочу всім нагадати, що війна не закінчилася – і нашим захисникам дуже потрібна допомога. Не обов’язково давати велику суму, хай це буде 20 чи 50 гривень, але по крупинці ми робимо велику справу. На концерті зібрали 14 тисяч гривень. А ще я створила петицію, щоб моєму татові присвоїли звання Героя України. Всіх небайдужих прошу її підписати. Згодом Оля запросила мене в гримерку. Співачка така проста і позитивна. Подарувала мені теж наш прапор зі своїм автографом. Ми з однокласниками вирішили не робити випускний, а піднятися з ним на Говерлу у пам’ять про мого тата.
Під час розмови Катя постійно наголошує, що не треба бути байдужими, сидячи у своїх домівках, дивлячись телевізор, бо війна триває. Там, в окопах, хлопці тримають наш тил ціною свого життя. Ми маємо це пам’ятати. Тому долучіться до збору доньки-волонтерки загиблого Героя Каті Ковереги. Важлива кожна гривня, яку можна переказати на картку її двоюрідної сестри.
Картка Приватбанку 5168 7451 5361 0693 на ім’я Штефюк Олександра Іванівна.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!