Юлія Толонен (дівоче прізвище – Трофимук) раніше працювала у Турійській райдержадміністрації на Волині. А потім доля зробила крутий поворот, і вона опинилася аж у Фінляндії. Нині Юля – щаслива дружина та мама чотирьох діток, а ще активна волонтерка і допомагає українцям, які опинилися у цій країні, тікаючи від війни.
Російськомовна естонка запропонувала назву «Паляниця»
– Юлю, розкажіть, як доля закинула Вас з маленького волинського селища Турійськ аж у Фінляндію?
– У 2015 році я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – він родом з Фінляндії. Працював на острові Мальта. Саме туди я переїхала з двома дітьми. Це було через рік. Мальта, відверто кажучи, мені не дуже сподобалась. Там занадто спекотно літом, багато бруду, перенаселення. Коли у нас народилась донька, вирішили перебратися до Фінляндії. Це був свідомий крок, бо Суомі (так ще називають цю країну – авт.) має дуже хорошу репутацію і вважається однією з найкращих країн для дітей.
– Що найперше там Вас вразило?
– Для себе відкрила Фінляндію за чотири роки до переїзду. Сподобалися спокійні та привітні люди. А ще ліси. Вони скрізь, навіть у містах.
– Звістка про те, що росія напала на Україну, застала Вас...
– Вдома. Я щоранку моніторила новини, бо останній місяць усі вони зводились до того, що рф от-от нападе на Україну. Перший день війни пам’ятаю погано. Як в трансі. Знаю, що дуже плакала.
– Хто придумав організувати волонтерський центр і як обирали для нього назву?
– Усе почалося з того, що у Фейсбуці зовсім незнайомий чоловік звернувся по допомогу. До нього їхали сестра з дитиною. У них не було одягу та засобів гігієни. І я відгукнулася. Збирати речі виявилося дуже просто, бо люди хотіли допомагати. У нас накопичилося так багато одягу, що потрібне було велике приміщення, адже люди продовжують їхати сюди. В Україні я працювала у Турійській РДА, тож в мені, мабуть, заговорив колишній держслужбовець. Через декілька днів після початку війни я з однодумцями зареєструвала організацію «Українці в Кіркконуммі», і ми почали шукати приміщення під склад. До нас долучились багато фінів, відтак уже 5 березня ми відкрили пункт допомоги. До речі, один з найперших у Фінляндії. А «Паляницею» його порадила назвати знайома (російськомовна естонка, до речі).
Не лишень безкоштовно роздають їжу, а й роблять зачіски та манікюр
– Хто Вам допомагає?
– Спочатку волонтерили в основному фіни. Приносили їжу та засоби гігієни, адже у Фінляндії вони дорогі. У містечку є десь 50 українців, які проживають тут давно. У них оселилися біженці. Багато з них взялися нам допомагати. За останніми даними, у Фінляндії перебуває понад 23 тисячі українських біженців. Мушу визнати, що далеко не всім тут подобається, бо країна дорога. Прогодувати себе на «біженську допомогу» складно. Тому багато хто повернувся назад в Україну чи Польщу або поїхав шукати щастя в інших країнах.
– Знаю, що, окрім гуманітарної допомоги, ще й організовуєте дозвілля нашим?
– Так, до Дня матері волонтер-фотограф зголосився зробити фотосесію для мам-біженок. У певні дні організовують безкоштовний манікюр, перукарі-волонтери теж приходять. Навіть патріотичні татуювання робили. А для діток влаштовують веселі дні народження.
– Як фіни ставляться до російської агресії?
– На сто відсотків підтримують Україну. Адже маємо спільного ворога – росію. Наша війна нагадує радянсько-фінську 80-річної давнини. Тоді москалі забрали Карелію. Це досі болить фінам. Також вони мають кордон з рф і усвідомлюють, яка це небезпека.
– Ви – багатодітна мама. Як встигаєте і дітям раду дати, і благодійністю займатися?
– Так, у мене четверо дітей, і всі дивуються, що я волонтерю повний робочий день. Але сидіти склавши руки у такій ситуації не можу. Щось робити – це набагато краще, ніж читати новини з ранку до ночі. Щодня у волонтерський центр приходять 150–180 українських біженців. За час нашої роботи допомогли тисячам. Тішимося, що робимо корисну справу, разом молимося за перемогу та мир на нашій землі!
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!