Народився Микола Ярославович 24 серпня 1958 року. Трудову діяльність розпочав у 1975 році на Луцькому меблевому комбінаті. Пізніше було навчання, комсомольська робота. Починав з інструктора і доріс до першого секретаря обкому комсомолу. Довгий час очолював Волинське регіональне управління ЗАТ КБ «ПриватБанк». З 2007 по 2010 рік Микола Романюк працював на посаді голови Волинської облдержадміністрації. З 1 жовтня 2010 року обраний Луцьким міським головою, а 2015-го переобраний на цю посаду вдруге.
Микола Ярославович має дві вищі освіти: інженера-технолога та економіста, нагороджений орденами «За заслуги» ІІ і ІІІ ступеня, багатьма грамотами. У нього двоє синів, дружина Марія Василівна.
Микола Романюк помер 3 лютого 2017 року.
Упевнено вів Луцьк у Європу
Так трапилося, що нинішнього Водохреща я зі своїми синами потрапив на прийом до мера. Вирішували деякі питання, бачив Миколу Ярославовича зблизька. Він помітно змарнів. Відчувалося, що йому важко спілкуватися, проте уважно вислухав. Мене мучила совість: нащо з таким дріб’язком звертався до Романюка. Йому тільки цього не вистачало. Тим не менше, через два дні подзвонив помічник міського голови і повідомив, що наші питання розглядаються.
Інакше, мабуть, і не могло бути. Бо таким конкретним, діловим, системним знаю Микола Ярославовича понад три десятки літ. І не я один. Якщо він міг реально вирішити проблему, про це відразу говорив, коли ж ні – також не юлив, не хитрував, повідомляв прямо і відразу. Бо був дуже порядною людиною.
Ви подивіться на очі цієї людини – погляд прямий, відвертий, щирий і серйозний. У ньому немає і тіні лукавства. Таким і запам’ятають його люди назавжди. А ще добрими справами, котрих дуже багато на рахунку у Романюка.
Лучани добре пам’ятають довгобуд моста від залізничного вокзалу до «Варшавського» ринку. Люди лазили під вагонами, траплялися жертви. Попереднє керівництво міста у своє виправдання називало неймовірні проблеми, які просто не можливо було вирішити. Міст був приводом для насмішок та кпинів. Здавалося, він отак висітиме без діла вічно. Та Микола Ярославович мислив інакше: взяв і збудував пішохідний міст у перший же рік своєї каденції.
А тоді підійшла черга реконструкції самого вокзалу і Привокзальної площі. Нині вони стали окрасою Луцька. Як тут не згадати дитячий садочок №40. Двадцять літ подібних закладів не будували у місті. А вони вкрай потрібні. Ніби не вельми складна справа – освітлення парку, але й не зовсім проста. Його зробили при Романюку. Як і реконструкцію зоопарку.
Ще довго можна перераховувати усі ті добрі діла, котрі зробив для обласного центру, людей Микола Ярославович, бо їх справді чимало. Та особливо хочу відзначити його стратегічне мислення, стабільність і цілеспрямованість. Він усе робив не ради показухи, а для користі справи. Подивіться, які в нас нині дороги у місті, скільки з’явилося поліпшених пішохідних доріжок, як багато зроблено для упорядкування дворів поблизу багатоповерхівок. Романюк упевнено робив Луцьк європейським містом. Читаючи ці рядки, хтось скаже, що я ідеалізую Миколу Ярославовича. Навряд! Очевидно у нього були промахи, недоліки, та, переконаний, зроблено ним добро устократ перевищують їх.
Спасибі Вам, мамо, за сина!
Сьогодні увесь Театральний майдан у Луцьку був забитий людьми. А нові все підходять і підходять. Безкінечна черга тягнеться до входу у драмтеатр імені Тараса Шевченка, де у фойє – труна з тілом покійного міського голови. Дехто з лучан не приховує сліз. Вінки, вінки, море квітів, це і є та непідробна, щира шана людей до Миколи Ярославовича. Щемить серце від болю, постійно задаєшся питанням: чому, чому так рано пішов від нас Романюк? Воістину у розквіті сил. Він же так багато міг зробити для людей, міста. Може, і справі Господь забирає кращих з кращих.
Ще свіжі у пам’яті хвилини похорону колишнього мера Луцька Антона Кривицького, який відбувся днів десять тому. Микола Ярославович був на ньому з початку і до кінця, організував усе на найвищому рівні. Хоч можна уявити, як йому непросто було. Взагалі, він був надзвичайно мужньою і сильною людиною. Незважаючи на важкий, дуже важкий стан, практично до останніх днів ходив на роботу. Страшно подумати, який він жахливий біль терпів.
І тим більше боляче і неприємно, що знайшлися подонки і циніки, котрі спекулювали на важкому стані міського голови. Кілька днів тому містом поповзли чутки, що Романюк помер. Але ж хтось був першим і цю плітку пустив. Тим часом він вів сесію міської ради. Через соцмережі Романюк відповів: «Це підло». І уже зовсім, зовсім свіжий біль. Коли Микола Ярославович потрапив у реанімацію знову, з’явилось повідомлення «Романюк помер» і якась скотиняка його лайкнула. А ще почали міряти рейтинги кандидатів на посаду мера. Боже ти мій боже, ну хай у голові нічого немає. А що ж там робиться у душі, серці? І отакево бидло рветься до влади? Тут Романюк уже не зможе відповісти – тут слово за нами, нормальними людьми. Ховали Миколу Ярославовича у рідній Золочівці. Ну звичайно ж вийшло все село проводжати в останню путь свого великого земляка. Згадую ті хвилини і сльози застеляють очі. Зупинка біля хати, де народився Микола Романюк, мати на візку невтішно плаче. Як же трудно, як же важко ховати свого сина, свою дитину.
Пригадав, коли вона ще ходила. Наближалося п’ятдесятиріччя мера, і я завітав до неї. Вийшла з хліва – викапаний Микола. З паличкою, ледь ступає.
– Коля – золота у мене дитина, – каже з романюківською посмішкою. – І у школі добре вчився не завдавав клопоту, і зараз також. Щоранку можу звіряти годинник, о восьмій дзвонить і питає як справи. А мені так добре на душі. Значить про мене думає.
На жаль, більше не подзвонить. Спасибі Вам, мамо, за сина!
Коли закінчилася служба за упокій Миколи Романюка у Свято-Троїцькому соборі у Луцьку владика Михаїл виголосив потрясаючи проповідь. І я впіймав себе на думці, що саме цих деталей не вистачало у моїх спогадах про Луцького міського голову. Він, зокрема, згадав про патріотизм Романюка. Міський голова одразу став на бік народу у пору Революції гідності. Він брав безпосередню участь у похоронах усіх хлопців, загиблих на Донбасі. Намагався допомагати їх сім’ям. З його ініціативи було започатковано алею Слави на кладовищі у Гаразджі, встановлено пам’ятники бійцям АТО.
Владика підкреслив:
– Звичайно, було у Романюка багато критиків. Але ж відомо, що критикувати легше, важче зробити. Звичайно, у нас будуть інші мери, але такого як Микола Ярославович більше не буде. Минуть роки і, можливо, тоді ми по-справжньому оцінимо його.
Воістину мудрі слова, мудрі думки.
Минуть роки, подорожній, котрий спішитиме на вокзал, звичайно, не зверне уваги на Привокзальну площу, на гарний вокзал, бо буде думати про свій білет, поїзд. Люди, котрі спішитимуть з вокзалу на ринок і назад пішохідним мостом, навряд чи згадають, що він збудований завдяки Романюку. Але ми, лучани, пам’ятаймо, що був такий мер, котрий допоміг усе це звести, що любив він для людей добро. І все найкраще візьмімо у нього і живімо з ним, пам’ятаймо і дітям передаваймо!
Коли Романюк вітав мене з днем народженням, майже завжди казав: «Спасибі, що ти такий є». Я хочу перефразувати: «Спасибі, що Ви такий були!» Гадаю, так думаю не я один.
Вічна Вам пам'ять, дорогий Миколо Ярославовичу!
Євген ХОТИМЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!