У 18 років одружився, а в 21 - загинув на війні: історія життя атовця з Луцька
Волинь

У 18 років одружився, а в 21 - загинув на війні: історія життя атовця з Луцька

26 серпня, 11:49
20254
0
2
Сподобалось?
2

Біографія лучанина Артема Карабана, на перший погляд, нічим не відрізняється від життєписів його ровесників: закінчив школу, педколедж, відслужив у армії, одружився, вступив у вуз, працював. А далі була війна… Він мав усього 21 рік, коли його наздогнала ворожа куля. Деякі юнаки у цьому віці тільки починають розуміти, чого хочуть у житті.

– Артем від самого народження був незвичайним. Він ніби поспішав жити. У два місяці вже сидів, у сім почав ходив, у 18 років одружився, народилася донечка, а в 21 загинув, – ледь стримуючи пекучі сльози, розповідає про сина мама Любов Михайлівна.

8 квітня 2014-го у квартиру Карабанів принесли відразу дві повістки – для Артема і його брата Саші. У 51-й бригаді хлопці служили у різних батальйонах. А мама з татом у Луцьку того літа ледь не збожеволіли від тривоги, жили від дзвінка до дзвінка від синів. Артем Карабан був серед тих, хто не став відсиджуватися на полігоні після Волновахи, а пішов добровольцем у штурмово-тактичну групу «Колос». Про саму війну хлопець мало говорив по телефону. Лише з часом батьки дізнаються все нові і нові деталі. Так, бойові побратими розповіли, що Артем одного разу врятував їм життя. Блокпост потрапив під щільний обстріл, командира не було, керівництво взяв на себе Карабан. Він робив це так вміло і грамотно, що всі хлопці залишились живі. Тоді Артема вперше представили до нагороди – медалі «За мужність».

– Інші хлопці, коли дзвонили додому, розказували, що їм немає чого їсти, пити, що сидять під обстрілами. Артем – нічого. Я говорила: «Синочку, я знайду волонтерів, які привезуть вам їжу». А він: «Не здумай! Не варто через це чиєсь життя піддавати небезпеці». А тоді у них був лише мішок корму «Віскас», – непрошені сльози з’являються на очах у мами.

Батальйонно-тактичну групу «Колос» посилали у найбільш небезпечні місця. На початку серпня їм віддали наказ взяти і утримувати Савур-могилу. Її штурмували тричі. По українських воїнах вели прицільний вогонь з «Градів» з території Росії, поливали мінометним вогнем. Було багато ранених і вбитих. А ще таких, хто боявся йти в чергову атаку. Здавалося, що висота не покориться нашим воїнам. Тоді приїхав полковник Ігор Гордійчук («Сумрак», Герой України), розповів план операції і сказав, що з ним в атаку можуть йти тільки добровольці. З 51-ї бригади пішло 16 бійців. Серед них – Артем Карабан. Він ішов попереду, і ворожа куля вразила його одним із перших, поранення було важке, але він був живий! Наші робили все можливе, аби забрати поранених із Савур-могили. Та вертоліт, який за ними послали, підбили. А БМП, яка мала вивезти хлопців, прорвалася надто пізно для Артема.

– Коли по телевізору говорили, що вертоліт не долетів за пораненими, я й подумати не могла, що тоді він не прилетів за Артемом, – з болем говорить Любов Михайлівна...


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися