Анастасія Альохіна – перша дитина на Волині, яка народилася і вижила з вагою усього 650 грамів. Це сталося у 2005 році у місті Нововолинську. Ні відповідного сучасного обладнання, ні навиків та досвіду у лікарів з виходжування таких крихіток не було. Шанси на те, що дитина виживе, були мізерними.
Коли мама дівчинки Інна Альохіна вперше побачила своє маля, вона навіть уявити не могла, що дітки можуть бути такими крихітними. «Наче гусеня, яке щойно вилупилося з яйця», – каже вона. Черепна коробка у дитини ще не була повністю сформована, пальчики на ручках – тонші від сірників, долонька – наче одна копійка. Не було ні вій, ні брівок. Всі судинки у неї були зверху, їх запросто можна було порахувати.
Тільки через 2 тижні після народження дівчинка почала розплющувати оченята. Вона не плакала, а просто пищала – легені були надто слабкими.
Материнське серце стискалося і від болю, спостерігаючи за боротьбою цієї крихітки за своє життя, і від щемливої любові до своєї кровинки. Для мами вона уже тоді була найкращою і найкрасивішою у світі дитиною.
Таких діток називали «пізнім викиднем»
– Донечка народилася на 25 тижні вагітності і важила 650 грамів. Звісно, у мене був шок, але я була впевнена, що вона виживе. Хоча тоді такі дітки навіть у медицині не називалися дітьми, а «пізнім викиднем». З Луцька її приїхала забирати Оксана Чопко, тоді вона була завідувачкою відділення інтенсивної терапії новонароджених у Волинській дитячій лікарні. Нам дуже пощастило, що саме вона була тоді на зміні, бо це дійсно лікар від Бога. Ми називаємо її другою мамою Анастасії, бо вона практично не відходила від неї. Стан донечки був дуже важким, на моїх очах у неї часто зупинялося серце, і її відкачували. Тоді у лікарнях не було такого обладнання для недоношених діток, як є зараз, – розповідає мама Насті.
Чоловік Інни теж сприйняв ситуацію спокійно. Разом з дружиною рішуче налаштували себе, що донечка виживе. І хоча обоє розуміли, що дитина надалі може бути з вадами, це їх не лякало. Головне – лиш би вижила. Тому що втрату малюка подружжю уже довелося пережити…
– У мене довгий час була проблема: не могла виносити дитину – були викидні. Потім у нас народився хлопчик – передчасно, на 30 тижні вагітності. Його вага була 1,100 кг. Та врятувати його не вдалося, – продовжує Інна Альохіна.
Крихітка «забувала» дихати
Додому маму з донечкою виписали майже через пів року перебування у лікарні. Далі – місяць удома, два тижні на лікуванні. І так постійно до року. Перший період вдома мама практично не спала, все прислухалась, чи дихає донечка. Бо дівчинка часто «забувала» дихати. В такі моменти мама дораховувала до п’яти і починала легенько смикати її за носик. Тоді маля знову починало схоплювати повітря. Навіть тато боявся спати. Подружжя дрімало лише під мирне сопіння донечки. Це була їхня нічна мелодія.
– Коли нас виписували, вона лише тоді виглядала, як новонароджена дитина. Звісно, пізніше почала розвиватися. Почала ходити десь у 1,2 року, але, коли їй зробили перше щеплення, перестала – постійно падала і втрачала координацію. Потім пішла ніжками аж в 1,7 року. Кожне її досягнення було для нас справжнім святом: то голівку почала тримати, то перше слово сказала… – розповідає пані Інна.
Лікарі у Нововолинську радили мамі Насті зробити дитині групу інвалідності. Однак вона категорично відмовилася, тому що була упевненою: з донечкою буде все гаразд. У Насті прекрасно розвинена пам’ять. У початкових класах вона могла вивчити вірш за 5 – 10 хвилин. У дитячому садочку була гіперактивною – на місці всидіти не могла ні секунди. Нічим не відрізнялася від інших діток у групі, хіба що тим, що була дуже тендітною. Коли про неї перший раз вийшла стаття, де її назвали волинською дюймовочкою, вихователі тоді показали їй газету з її фото, а вона не тямилась від радості. Дівчинка, можливо, через те, що раніше від терміну з’явилася на світ, любить спати клубочком і з головою вкриватися ковдрою. Так вона в садочку одного разу неабияк налякала виховательку. В тиху годину вона підійшла до ліжечка, де спала Настя, і отетеріла: дитина згорнулась калачиком і з головою закуталась в ковдру. Вона злякалася, зірвала це «накриття», а дитина спить собі – вся розчервоніла. Оскільки Настя була бойовою і сварливою, усі у дитячому садочку називали її Анастасія Сергіївна.
«Нині дитина, яка народилася з вагою 500 грамів, має усі шанси на життя»
– Сказати, що я над нею трусилася, – ні. Мене лікарі в Луцьку навчили, що я повинна дати шанс її організму самому справлятися з усім. Вона в мене бігала босенькою у гуртожитку, в автобусі ми не боялися протягів. І зараз вона дуже рідко хворіє, – каже мама Насті.
Оксана Чопко – медичний директор із неонатології Волинського обласного дитячого територіально-медичного об’єднання, про яку уже згадувала Інна Альохіна, – дуже тішиться з досягнень уже 15-річної її найменшенької і найважчої з виходжування пацієнтки.
– Настя народилася на етапі, коли наш досвід виходжування таких діток був мінімальний. А вона була першою найменшою дитиною, яка народилась і вижила з такою вагою на Волині. Ми вчилися разом із нею. Але ми дуже раді, і перш за все дякуючи не нашим зусиллям, а родини, ми маємо такий прекрасний результат. Настя в нас – зірочка і найкраща дівчинка, і це найголовніше досягнення. В той час, коли вона народилася, таких діток класифікували як «плід», і, лише коли вона прожила 7 діб, тільки тоді її зареєстрували. На той момент наша область була пілотною з виходжування таких діток. Після Насті дітки з такою вагою народжувалися, здається, 610-грамову дитинку прооперували. Але тоді ми вже мали досвід. Зараз уже від 500 грамів народжена дитина має усі шанси на життя, – зазначає лікар.
Ірина Бура
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!