Те, що пережила родина Головіїв з Гути 21 рік тому, і ворогу не побажаєш. Їхня третя дитина, син Петро, раптово захворів. Шестирічний хлопчина перестав бігати, став кволим. Далі – гірше. Температура піднімалася до 40, її неможливо було збити. Дитина на ногах не могла стояти, у розпачі повезли його у Брест. І там батьки почули страшний діагноз: гострий лімфобластний лейкоз.
– У Бресті таких хвороб тоді не лічили. Сказали: «Їдьте до Києва». Взяли ми з чоловіком Петра, сіли на поїзд і поїхали, – досі бринять сльози у голосі мами Олі при згадці про ті страшні дні.
Вона довго розповідала, як правдами і неправдами з допомогою добрих людей добилися, щоб їх без направлення прийняли в Охматдиті. Там діагноз підтвердили, Петра одразу поклали в лікарню і почали лікування. Воно тривало довгих дев’ять місяців. І сьогодні Головії вдячні всім людям, які у цей період допомагали їм грішми і молитвами.
– Там так важко було, щодня дітки вмирали. Як згадаю – досі плачу. А тоді права не мала показати синові сльози. Тільки у туалеті могла дати слабину і наревітися. Стану на коліна і молюся, щоб моя дитина одужала, – плаче Ольга.
Виписали з лікарні помирати
Чи молитва допомогла, чи хіміотерапії, яких Петрові зробили чотири, але його з лікарні виписали додому. Хоч на дитину було страшно дивитися: тіло ніби воскове, шкіра жовтувата, живіт великий. Рідні надіялися, що вдома дитя зміцніє.
– Спочатку йому і було ніби як луче. Вчителька приходила, заняття індивідуальні проводила, бо в школу ще боялися пускати. Він у нас дуже розумний був, усе схоплював на льоту. На другий рік захотів сам ходити в школу і сидіти за партою. Ми переживали, бо був дуже слабенький, – продовжує розповідь Ольга. – Стілько таблеток пив, що організм уже не приймав, став блювати. Ми раз в місяць аналіз крові у Заболотті робили. Там така хороша жіночка працювала, Марійка. Вона й каже, що у малого от-от цироз печінки почнеться. Ну і розказала про чай, яким люди з нашої Гути жовтуху вилікували. Пішла я до того чоловіка. Він показав, де росте у лісі бояришник (глід – авт.), пояснив, як його вживати. Тиждень попили – і аналізи здавати. І щоразу вони ставали на дві поділки в кращий бік. Місяці три ми попили того чаю – і лейкоцити стали в нормі! Тоді Марійка каже: «Ану зробіть перерву». Через тиждень знову аналізи стали хужі. Ми знову стали пити. Хлопця було просто не впізнати – став енергійним, почав їсти нормально, бігати, щічки почервоніли! Через рік чоловік повіз Петра до Києва на перевірку. Його лікарка Олена Іванівна як побачила – хвилини дві не могла ні слова із себе видавити. «Я думала, що вас уже немає», – тільки й сказала. Аналізи ж показали, що дитина повністю стала здоровою.
– Як зараз пам’ятаю, прибігла Оля, сміється і плаче, питає: «Чим я тобі можу віддячити?» – згадує радісну мить Марія Новікова. – «На весілля позвіть», – пожартувала тоді. І от років п’ять тому дзвінок: «Приїжджай, наш Петро жениться!» Яким він красенем став! Високим, ставним!
Петро Головій ще малим хлопцем дав обіцянку мамі: якщо одужає, то вивчиться на медика, щоб людям допомагати. Слова свого дотримав – фельдшером у Дніпрі працює. Крім того, у нього гарна сім’я, підростають двоє діточок.
Помічний кущ біля людських хат не приживається
Відтоді Марія Новікова багатьом людям з важкими недугами розказує про дивовижну властивість глоду. І коли страшний діагноз – рак третьої стадії – поставили братові Юрі, чоловік, звісно, також став пити цілющий напій.
– У Луцьку мене оперували, у Бресті я пройшов шість «хімій», – розказує Юрій Головій. – І хоча лікар сказав нічого не вживати, крім виписаних медикаментів, для профілактики я ще пив гриб веселку і чай з глоду. Вирішив, що не пошкодить. При «хіміях» у мене жодна волосина не випала і переніс я їх доволі легко.
Діагноз «онко» Юрію вже зняли, сім років він живе повноцінним життям.
Що ж то за диво-рослина? Мої співрозмовники кажуть, що не знають, як по-науковому називають різновид цього «помічного» глоду. Бо взагалі їх є до півсотні. Той, який допоміг їм, росте кущем, ягідки у нього маленькі, темно-сині, майже чорні, має маленькі колючки.
– Пити треба гілочки глоду. По них я їжджу в ліс. Кущ росте у мокрому місці. Раніше, щоб наламати гілочок, взував чоботи, бо вода ледве не за халяви набиралася. Зараз стало сухіше, – каже Юрій Головій. – Я пробував викопати корінь і посадити біля дому – не вийшло. От червоний глід прижився, а цей – ні. У період хвороби я випивав щодня по три літри чаю. Зараз для профілактики п’ю літр. Дуже добре себе почуваю. Але наголошую: я виконував усе, що казали лікарі. А чай пив додатково.
Марія Новікова зазначила, що їй якось пропонували ділки з Луцька бізнес робити на продажу цілющих гілочок, та вона відмовилася. Мовляв, якщо почати ламати кущі для великих партій, то вони взагалі зникнуть. До того ж, каже пані Марія, негоже наживатися на людській біді.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!