Вісім років тому Олександр Панасюк з родиною переїхав з Нововолинська у село Рогожани і став займатись фермерством.
Чоловік працював на підприємстві із виготовлення товарів для дитячої творчості. Тоді він і гадки не мав, що невдовзі проміняє місто на село та всерйоз займеться фермерством, - пише Слово правди.
Зараз Олександр один із найуспішніших рогожанських господарів, який торік першим на Волині відкрив власну сімейну молочну ферму під назвою «Стара хата».
На придбану наприкінці 90-х земельну ділянку зі старенькою дерев’яною хатиною у селі Рогожани родина Панасюків колись навідувалась тільки аби посадити городину та відпочити з дітьми від міської метушні. А дітьми Бог цю сім’ю не обділив – їх у Катерини та Олександра аж шестеро: найстаршому сину 21 рік, а наймолодшому лише три.
"Спочатку приїжджали жити на дачу влітку, втікаючи з душної квартири, де нашій родині вже було тісно, а згодом придбали у селі ще одну хатину та вирішили переїхати у Рогожани назовсім. Обзавелись помаленьку господарством і почали працювати, адже якщо жити у селі і не працювати, то нічого не матимеш", – розповідає чоловік.
Ще минулого року Панасюки утримували близько двох сотень свиней. По їхніх поросят різних порід приїжджали покупці з усього району. Проводив Олександр на своїй фермі і штучне запліднення свиноматок та корів м’ясних порід. Каже, що зацікавився ідеєю відкриття молочної ферми, бо таким чином побачив перспективу у більшому заробітку. На відміну від свиней та бичків, яких ще треба вигодувати, корови щодня дають можливість заробити «живу» копійку.
"Здали ми своїх свиней, а на ці кошти придбали два десятки нетелів. У жовтні минулого року вже відкрили сімейну молочну ферму, яку назвали «Стара хата». Назва визріла сама по собі, адже діти так завжди називають це місце, котре колись слугувало нам за дачу", – каже чоловік
Всі корови спеціалізованої молочної джерсійської породи, котра була виведена в Англії на острові Джерсі, звідси її назва. Джерсійські корови менші за розміром від традиційної чорно-рябої, з’їдають менше кормів та мають добру конверсію харчів – гарно перетворюють їх у молоко, яке, як правило, містить багато білка та жиру. Тож для фермерів ця порода одна з найбільш вигідних.
Що вирізняє молочну ферму «Стара хата» так це те, що корови круглорічно знаходяться на безприв’язному утриманні, що максимально наближене до природних умов. Завдяки цьому тварини дають більше якісного молока, а господар затрачає менше часу. Влітку корови більшість часу проводять на пасовиську, а взимку від негоди ховаються у просторому корівнику без стійл, але з годівничками та гумовими підстилками. До речі, у європейських країнах безприв’язне утримання ВРХ на підстилці є обов’язковою умовою, щоб отримати сертифікат екологічно чистої продукції.
"Наші корівки постійно на свіжому повітрі, вільно пересуваються, а не прив’язані до стійла, де можуть тільки встати і лягти. Прикуйте себе наручниками до батареї і побачите чи зможете ви так довго просидіти", – зауважує фермер.
Двічі на день корови молочної ферми приходять до доїльного залу, де одночасно можна подоїти влсьмеро тварин. Сучасне доїльне обладнання повністю автоматизоване, тому апарат вимикається і сам від’єднується від вим’я, коли в ньому закінчується молоко. Свіжий надій, пройшовши фільтрацію, одразу надходить по трубах у холодильник ємністю у тисячу літрів. Завдяки тому, що молоко майже не контактує з повітрям, воно має високі якісні показники, пояснює Олександр.
По молоко на сімейну ферму Панасюків через день приїздить молоковоз із рівненського ТзОВ «Радивилівмолоко». Щодоби 23 корови «Старої хати» дають близько 400 літрів молока. А у період карантину, коли місцеві жителі були позбавлені можливості збувати своє молоко на ринку у місті, Олександр почав приймати свіжий надій рогожанських корів, сплачуючи по 6 гривень за кожен літр. Причому компанія платить фермеру 5 гривень за літр молока, а ще гривню доплачує ТОВ «УкрМілкІнвест», котре підтримує створення таких ферм в Україні.
"Хочу в майбутньому створити у Рогожанах молочний кооператив, адже бачу, як люди лишаються наодинці зі своїми проблемами і, не маючи збуту продукції, відмовляються від утримання корів, бо це для них надто затратно та клопітно. Було б добре, якби про такі перспективи для розвитку села дбала і влада громади", – розмірковує власник ферми.
Олександр планує узяти кредит на півтора мільйона гривень, аби докупити корів і необхідну техніку для кормів, а також добудувати приміщень. Сподівається, що із реєстрацією фермерського господарства сімейного типу зможе отримати обіцяне державою відшкодування за техніку.
"Секрет успіху утримання корів залежить від двох чинників: генетики породи (наскільки вона є молочною), а другий чинник – це корми. Як нагодуєш, так і будеш мати. А ще цю справу треба любити", – зауважує фермер.
Про розведення та утримання ВРХ Олександр може розповідати годинами, адже досить багато часу приділяє вивченню цієї теми – черпає інформацію у спеціалізованих виданнях та в інтернеті, а під час карантину був учасником кількох вебінарів від «УкрМілкІнвесту». Так само самостійно чоловік опановував знання і з розведення свиней, коли тільки переїхав у село.
Звичний день Олександра починається близько 6 ранку, а закінчується далеко за північ. А інколи доводиться ночувати просто на фермі у невеличкому робочому кабінеті. Такі нічні чергування були у період, коли телились корови. У клопотах минає кожен день 43-річного фермера, якому в усьому допомагає його велика дружна родина – старші сини і дочки та дружина Катерина, котра працює вихователькою у місцевому дитсадку. Вона хоч і закидає чоловіку, що його частіше корови бачать, ніж вона, проте підтримує всі його починання.
Окрім того, що родина Панасюків щодня важко працює на власному господарстві, роблять різні хороші справи і для села – самі висипали грунтову дорогу, яка веде до їхньої ферми, а минулого року Олександр ще й упорядкував громадське пасовище площею близько 20 гектарів. Колись воно місцями було заросле очеретом і занедбане, а нині акуратно викошене і загороджене електропастухом. Це фермеру обійшлось у 100 тисяч гривень.
"Якщо раніше пастухам доводилось бігати за деякими коровами, котрі втікали від них городами, то зараз краса і благодать – корівки собі ходять за електроогорожею і можна не переживати, що вони кудись підуть", – розповідає чоловік, поки ми простуємо полем на пасовище.
Тетяна ІЗОТОВА.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!