Фермер із села Клюськ Турійської громади Олександр Костюк із тих чоловіків, хто на початку повномасштабного вторгнення, без роздумів та сумнівів, відразу пішов добровольцем на війну. Адже потрібно було захищати Україну і свою родину. Так власник фермерського господарства «Клюське», яке обробляє 150 гектарів землі, став воїном – командиром взводу.
Пішов на фронт у 56 років
Олександр Костюк з дитинства мріяв бути військовим, збирався вступати до суворовського училища, згодом – у військово-політичне. Але у волинянина навіть не прийняли документів, бо кагебісти розкопали, що дві його тітки допомагали українським повстанцям і були репресовані сталінським режимом.
Після закінчення школи Олександр став студентом сільськогосподарської академії в Києві. Два роки відслужив у радянській армії. Здобувши освіту, повернувся у Клюськ. Займався бізнесом, їздив у Польщу, а після розвалу колгоспу на початку 2000-х років створив фермерське господарство. Головний напрямок – вирощування зернових і розведення свиней.
– Я збирався йти воювати ще у 2014 році, – пригадує захисник. – Але тоді було досить скрутне фінансове становище. Набрав кредитів, купив техніку, а дружина працювала на державній службі. Якби пішов на фронт, хто б борги віддавав? Але постійно гризло сумління і мучила совість: чому інші чоловіки воюють, а я – ні. І у лютому 2022-го стався несподіваний поворот долі. У віці 56 років я таки потрапив в армію. Тож дитячі мрії таки збуваються! – усміхається Олександр Костюк. – Якраз формувався окремий стрілецький батальйон, співбесіду з кожним особисто проводив комбат. А вже у травні 2022-го, після двох місяців підготовки, нас кинули у Лиман. Зазнали втрат, і підрозділ відвели у тил. Згодом з жовтня – знову на передовій.
Фермер-воїн частину своєї законної 30-денної відпустки використав ще у квітні цього року. Приїжджав додому якраз на Великдень й отримав неймовірний подарунок – донька народила внука. Є заради кого воювати і жити. Зараз їхній підрозділ виконує бойові завдання на одному із «гарячих» напрямків: постійні обстріли з «Градів» та безпілотників і кровопролитні бої.
Господарством керує дружина
– Розпочалися жнива, я написав рапорт комбату з проханням надати 10 днів відпустки, адже треба допомогти на полях, – продовжує Олександр Костюк. – Командування мене підтримало. Вже дозрів ріпак, якраз встигли зібрати. Цього року непоганий урожай. Далі треба буде молотити озиму пшеницю, потім ярину, соняшник і сою. Прикро, що трохи заважають дощі, але роботи вистачає аж до зими. Мої хлопці на фронті жартують: «Степанович, ми пришлемо бійців допомагати збирати урожай».
Тепер господарством «Клюське», в якому працює четверо робітників, керує дружина Тетяна. Їй довелося вчитися сільському господарству. Адже до цього жінка трудилася у соціальній службі.
– Все сталося настільки швидко, – продовжує нашу розмову пані Тетяна. – Чоловік поставив мене перед фактом: я йду на війну. Все звалилося на мої плечі. Якщо він хазяйнував 18 років, то мені довелося все розпочинати з нуля. У нас немає агронома, ні завфермою, ні інженерів, ні бухгалтерів, тільки один керівник, – розповідає директорка фермерського господарства. – Не все вдавалося, доводилося по кілька разів телефонувати до чоловіка. Але за півтора року пройшла добру школу, – додає жінка.
– Мені боляче дивитися на заміновані й знищені поля на Донбасі, де колись вирощували хліб. Розбиті й сплюндровані фермерські господарства, розкурочена техніка, – продовжує військовослужбовець.
Хоч Олександр Костюк і у відпустці, але постійно згадує своїх бойових побратимів: «Як там мої хлопці?» Війна не відпускає захисника й головна новина для нього, коли повідомляють, що у підрозділі на фронті – без втрат.
Фермер-воїн переконаний: ми обов’язково переможемо, адже за це вже заплачено величезну ціну.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!