Відьмине прокляття   забрало у дітей батьків

Відьмине прокляття забрало у дітей батьків

Україна

Двічі чоловіки кидали Оксану ще до народження дитини. Третього вигнала сама. Їй довелося скитатися по чужих домівках, братися за найбруднішу роботу. І тільки через роки молода жінка дійшла розуміння, що всі її біди через прокляття відьми.   

Оксана не була красунею, але хлопців до неї ще зі школи тягнуло. Можливо, їх приваблювала її неприступність. Оксанчин батько був прихильником суворого виховання, а мама не сміла йому перечити.  Зі школи вона зі всіх ніг неслася додому, аби допомогти матері по господарці та ще й встигнути уроки вивчити.

У своїх мріях вона не раз уявляла себе героїнею роману, які любила читати, і чекала великого та палкого кохання. Воно прийшло до дівчини у шістнадцять літ.   

Колька був старшим за неї, вже в армії відслужив. Якось пізньої осені перепинив, коли Оксана зі школи поверталася.

– А чого тебе в клубі ніколи не видно? Ігноруєш нас чи така гордячка, – запитав з оцінюючим прищуром в очах.

Оксана тільки ніяково зашарілася. Колька – хлопець видний, високий, чорнявий. До того ж, ще й багатий: його батько – голова колгоспу.

– І чого ти така перелякана? Давай підвезу, – гонорово запропонував шолом і місце позаду себе на новенькому мотоциклі. Не знала тоді Оксана, що, сідаючи на цей мотоцикл, вона визначила свою подальшу долю.

***

Ще до армії Колька зустрічався з Дуньчиною Танькою. Свою любов ні від кого не приховували. Не раз люди у селі бачили, як молоді розходяться вдосвіта поза городами. Танька його і в армію проводжала – на почесному місці нареченої сиділа.

Відверто кажучи, дівчину у селі недолюблювали. А все через її матір Дуньку. Її вважали «потомственною» відьмою, тож сторонилися. Воно й не дивно: жінку часто бачили на могилках, вона забивала цвяхи у дерева і щось шепотіла. З Дунькою ніхто не дружив. 

Зате потай багато хто до неї заходив. Комусь треба було чоловіка від чарки відтягнути, а кому і парубка приворожити.

Дунька раділа, коли її єдина донька почала із сином голови водитися. «Хоч Танька в багатому домі поживе», – тішила себе думками.

І коли парубок після армії став частенько навідуватися до Оксанки, вона просто кипіла від люті. Якось перестріла Оксанчину матір і крізь зуби промовила:

– Відведи свою дочку від Кольки. Не її він. Якщо не покине, то хай потім на себе нарікає. Я попередила.

Ярина злякалася за свою доньку. І як тільки та увечері прийшла додому, категорично заявила:

– Щоб більше з Колькою тебе не бачила.

Дівчина побіліла:

– Чому, навіть батько дозволяє з ним до дев’ятої вечора на вулиці стояти? Мамочко, я ж його люблю.

– Хіба ти не знаєш, з ким він зустрічався? Хочеш на себе біду накликати. Дунька попереджала вже…

***

Оксанка тоді матір не послухала. Та й, правду кажучи, було вже пізно. Бо до дев’ятої години вона на очах у всіх з Колькою вечорувала, а ночами через вікно бігала до нього під копицю. Там вони не тільки про книжки розмовляли і цілувалися. Коли матір завела розмову, щоб кинути коханого, Оксана вже знала, що носить під серцем дитя. Вона страшенно боялася розказати про це і батькам, і Кольці. Думала, що ще місяць протягне до випускного у школі, живота не видно буде. А там батько обіцяв, що відпустить її в обласний центр поступати в технікум. Направлення від колгоспу матиме. Колька обіцяв, що теж переїде туди вчитися. Якось все і вирішиться.    

Та минуло зовсім трохи часу відтоді, як розмовляла з матір’ю, а Кольку ніби підмінили. Став їй грубити, не кликав більше на сіно. А  після випускного так і зовсім заявив, що завербувався на Північ. Хоче грошенят підзаробити, щоб від батька не залежати.  

– А як же я? – несміливо запитала дівчина. – Колюнь, у нас же дитинка буде…

– Що?!! – оторопів той. – Роби, що хочеш, але мені ні ти, ні твоя дитина не потрібні.

Незабаром Оксана у всьому зізналася матері. Та спочатку  покричала на доньку, а потім постановила: потай від чоловіка відвезе її у місто народжувати, щоб сором приховати. Коли мати з донькою сідали в автобус, їх недобрим поглядом проводжала Дунька.

***

Оксана народила хлопчика. Дитинка була кволою. Батько, як тільки дізнався, що його донька принесла у пелені, сказав, що знати її не хоче. Молодій жінці довелося поневірятися в місті з малюком на руках. Добре, що мати потай якусь копійку пересилала. А то й не мала б за що малого годувати. Коли маляті виповнився рік, віддала його в дитсадок. А сама пішла працювати на будівництво. Там зустріла Віктора. Чоловік гарно ставився до її сина, був уважним. Оксана трішки відтанула серцем. Думала, що, може, їй усміхнулася жіноча доля. Та одного разу вона затрималася біля магазину, розмовляючи із сусідкою. Коли повернулася, Віктор накинувся на неї з кулаками: «Ти де вештаєшся? Твій байстрюк кричить, а я маю його заспокоювати?!» «То йди геть!» – спересердя вигукнула жінка. Кавалер, грюкнувши дверима, пішов. Він не з’явився ні наступного дня, ні через тиждень. У бригаді говорили, що подався у столицю «важливий об’єкт будувати». А Оксана зрозуміла, що вагітна.

***

З гуртожитку жінку виселили, як тільки та розрахувалася з роботи. Носила дитя тяжко і не могла працювати на будівництві. Якась добра жінка пустила її, вагітну, з дитиною у свою тимчасівку. Вона, правда, була більше схожа на сарай: ні води, ні газу, туалет надворі. Але Оксана й тому раділа – було куди принести новонароджену донечку. А через трохи доля їй знову усміхнулася. Молоду жінку вподобав сусід. Він був негарний, калічка, але її це не турбувало. Головне – мав хатину. Якийсь час все було нібито добре. Андрій гарно ставився до неї і діток. Вона навіть змогла полюбити його і зважилася подарувати дитину. Вперше після пологового її із сином зустрічав чоловік з букетом квітів. Та щастя тривало недовго.

Все частіше Андрій став заглядати у чарку. У хаті були постійні скандали, він навіть руку на неї підіймав. Наступного дня просив пробачення, клявся, що це востаннє. Мовляв, сам не знає, що з ним коїться. Спересердя жінка вигнала чоловіка жити у літню кухню, а сама залишилася з дітьми у хаті.

Все частіше Оксана згадувала материні слова про те, що коли Дунька її прокляне, то не буде у неї долі. Якась мудра жінка порадила поїхати у монастир, помолитися до Богородиці. Оксана так і зробила. Потім поїхала ще раз і ще. Вона помічала, що після кожної її поїздки Андрій все рідше став пити. Знову був привітним до неї і дітей.

«Дасть Бог, – думала Оксана, – щирою молитвою зніму прокляття сільської відьми».

Марта ДИМИДІВСЬКА  

Передрук заборонено!

 

Схожі новини

© «Вісник»

Передрук будь-якої інформації можливий лише якщо гіперпосилання на «Вісник+К» стоїть не нижче другого абзацу і у кінці матеріалу не має позначки «Передрук заборонений». Перепублікація матеріалів із друкованих видань «Вісник+К» та «Люди і долі» можлива лише із письмового дозволу редакції.

Наші інформери

«Вісник» в соцмережах

Журнал «Люди і долі»

×
Приєднуйтесь!