Члени ГСК (Громадської спостережної комісії, яка контролює дотримання прав людини в місцях примусового утримання) – в тому числі кореспондент «Московського Комсомольця», побували в СІЗО «Лефортово» у підозрюваних в причетності до вбивства Бориса Нємцова братів Губашевих і Заура Дадаєва.
Матеріал про відвідини опублікували в «МК». Можливо навіть дивно, що він побачив світ. Подаємо його практично без змін.
«Затримані повідомили про побиття і катування, які нібито до них застосовувалися. Однак нагадаємо, що застосування сили під час етапування особливо небезпечних підозрюваних вважається допустимим. Не кажучи вже про їх затримання. Зауважимо також, що тактика виправдання з посиланням на заборонені методи впливу вкрай поширена серед злочинців.
Питання про винність заарештованих у справі про вбивство Нємцова вирішить суд.
Камера перша. 31-річний Шагід Губашев.
- Добрий день, якщо у вас скарги на утримання? - запитуємо у міцного молодого хлопця.
- Ні, зараз все в порядку. Тут зі мною поводяться по-людськи. Але чи можу я розповісти вам, що зі мною було з самого початку? Про те, як мене били і катували? Як били мого брата?
Співробітники «Лефортово» вважають, що розповідати про це він не повинен, що сама бесіда може вестися тільки з питань утримання в конкретному СІЗО. Член Ради з прав людини при президенті Андрій Бабушкін вступає в довгу дискусію з ними, наполягаючи на тому, що ми зобов'язані вислухати заяви і зафіксувати їх. У підсумку Шагід починає розповідати.
- Ми з братом були у Чечні, коли нам зателефонували і повідомили, що в Інгушетії затримали нашого троюрідного брата Заура Дадаєва. І ми відразу ж вирушили з'ясовувати, в чому справа. Якби ми були причетні хоч до якогось злочину, хіба ми поїхали б? Ви самі подумайте, це ж не логічно. Як тільки ми в'їхали в Малгобек, нас затримали. Це було в ніч з 6 на 7 березня. Пов'язка на очах, на голові мішок. Ніхто нічого не пояснював.
- Вам дали право на дзвінок?
- Ви про що ?! Я чув, як сильно били брата, що робили з ним. Потім нас кудись повезли, але це десь недалеко (дороги я бачити не міг). Там був кабінет, і там знову били.
- Хто ж вас бив?
- Вони не представилися. Але на початку я так зрозумів, що це співробітники наркоконтролю. Назвали один одного вони Михалич і Петрович.
- Ви вживаєте наркотики?
- Ні. Потім вони зажадали, щоб я сказав, що ми вбили Нємцова. Потім нас знову кудись везли. Я так зрозумів, що вже на літаку, але весь цей час я був з мішком. Його зняли тільки в Москві.
- Адвоката вам дали?
- Я бачив його в перший раз на суді. Це той, якого дав слідчий. Але навіщо мені адвокат? Я ж не при справах ...
- Вам щось потрібно? Може якісь речі для здійснення релігійних обрядів?
- Ні, нічого. Якщо треба, я фуфайку постелю і помолюся. Тут я відчуваю себе в безпеці. Але, будь-ласка, розберіться з тим – чому нас били і чому ми в СІЗО. Ми невинні.
Камера друга. Анзор Губашев.
Садна, синці та рани на зап'ясті, ногах. Чоловік менш говіркий, ніж його брат.
- Звідки у вас синці?
- Були. Раніше.
- Вас били?
- У мене немає скарг ніяких.
- Побої були зафіксовані при поміщені до СІЗО?
- Так ...
- Ви отримали на руки копію акта?
- Ні. А можна?
Ми просимо співробітників СІЗО видати документ. Анзор повторює, що в «Лефортово» він усім задоволений, а що було до переміщення в цей ізолятор, говорити не хоче. Запитуємо, які релігійні книги він читає. Каже, що читає в принципі мало. Освіта у нього 11 класів.
Камера третя. Заур Дадаєв.
Перше, що робить – показує своє тіло.
- Ось сліди від наручників, а це від кайданів на ногах і ланцюгів.
- Ви впевнені?
- Дві доби так провів (показує, як його сковували). І ще з пакетом на голові. Я його зберіг. Він зараз у моїх особистих речах, жовтий такий, матерчатий (співробітники СІЗО не знайшли цього пакету, щоб нам показати). Весь час кричали: «Ти вбив Нємцова?». Я відповідав, що ні. У момент затримання я був з товаришем, з моїм колишнім підлеглим Русланом Юсуповим. І вони сказали, якщо я зізнаюся, то його відпустять. Я погодився. Думав, його спасу, і мене до Москви довезуть живого. А то б трапилося зі мною теж, що з Шавановим. Він нібито підірвався на гранаті ...
- Звідки ви знаєте?
- Тут є радіо. Я слухаю. Про нас говорять з ранку до вечора страшні речі. Так от я думав, до Москви привезуть, і я тут скажу на суді всю правду. Що я не винен. Але суддя навіть слова мені не дав.
- Вам треба було заявити клопотання на суді. Вивчайте КПК.
- Я 11 років боровся зі злочинцями, захищав інтереси Росії, а мені не дають слова бо я не встиг вивчити якийсь КПК? Де справедливість? Чому не саджають за грати тих, хто проти Росії, чому їх не підозрюють, а мене? Куди мені подіти ті медалі, що я отримав? Я нічого зараз не боюся. У «Лефортово» зі мною поводяться по-людськи, шанобливо. Я їм дуже за це вдячний. Тут поки я відчуваю себе в безпеці. Але хто доведе мою непричетність? До речі, зі мною був ще Алі Матієв. Він міг би підтвердити. Де він?
- Ми нічого не знаємо про хід слідства, це не в нашій компетентності. Звертайтеся до адвокатів. Ви, правда, відмовилися від того, що вам вибрали батьки...
- Хто відмовився? У перший раз про це чую. Я просив рідних знайти мені адвокатів, але поки тиша. 28 лютого вийшов наказ про моє звільнення, і за тиждень я з героя перетворився на небезпечного злочинця.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!