Сім останніх років на сторінках «Вісника+К» постійно піднімається військова тематика. Адже війна на Сході – це те, що болить сьогодні і нашим читачам, і нам. Постійно пишемо про героїв-захисників, їхні подвиги, проблеми. Своїм святим обов’язком колектив редакції вважає берегти пам’ять про загиблих. Три роки нашого життя пішло на те, аби зібрати матеріали і видати книгу про полеглих волинян – «Волинський небесний батальйон».
Дуже добре пам’ятаю той день, коли з’явилася ідея написати книгу. Був кінець серпня 2016 року. Я повернулася з відрядження з далекого поліського села Щитинь тодішнього Любешівського району, куди їздила до батьків полковника, начальника штабу 80-ї Львівської бригади Андрія Ковальчука. На параді до Дня Незалежності президент вручив йому Золоту Зірку Героя України. Мама Андрія Трохимовича Євгенія Василівна розповіла, як дивилася тоді парад, як глава держави назвав ім’я її сина, а вона так розхвилювалася, що підбігла і вклякла на колінах перед телевізором…
У нашого редактора, коли він це читав, стояли сльози в очах:
– Яке то щастя і гордість для матері побачити, як її дитину перед всією країною відзначають! А я зараз думаю про тих батьків, які не дочекалися своїх синів з війни. Вона нагло обірвала їхні життя і мрії. Їм би ще жити і жити, дітей ростити, а вони ж такими молодими у сиру землю лягли! Ми не маємо права забувати! Напишемо про них книжку!
Відтоді для працівників нашої редакції почався шлях довжиною у три роки. Він був важким, бо війна не закінчувалася. Щоранку відкривали зведення з фронту і молилися, аби усі були живі. Та Господь не завжди чув наші молитви. У книзі «Волинський небесний батальйон» – короткі історії життя, подвигів і смерті 167 волинян. Тих, які загинули зі зброєю в руках на Сході нашої держави або помирали в окопах та госпіталях від ран. Ці історії написані сльозами їхніх матерів і дружин.
Адже найперше ми звернулися до них, аби розповіли нам про своїх дітей і коханих. У редакцію стали іти листи і люди. Ніколи не забуду, як поріг кабінету переступила старша жіночка. Було видно, що на другий поверх вона насилу піднялася – ледве ноги переставляла, серце з грудей вискакувало. Валентина Василівна Приходько приїхала аж з Нового Чорторийська тодішнього Маневицького району. У тремтячих руках тримала звичайний шкільний зошит в клітинку, перші сторінки якого були списані гарним округлим почерком. А вже з третьої – букви почали «стрибати», на сторінках видно було сліди сліз.
– Пробачте, я не могла більше писати. Давайте я краще розкажу, – покотилися сльози з очей мами.
Ми вдячні вам всім, дорогі батьки і дружини, що знайшли у собі сили розповісти нам історії ваших найрідніших людей! Без вас ми би цієї книжки не написали.
Крайній загиблий волинянин, чия історія увійшла у видання, – лучанин Віктор Лахай. Він поліг у свій день народження, 25 листопада 2018 року, після підступного обстрілу ворогом позицій українських військових.
Відтоді більше десяти місяців на Волинь не привозили зі Сходу вантаж «200». Ми завершували роботу над книгою: редагували, верстали і видали напередодні п’ятої річниці страшної трагедії під Іловайськом. Її отримали всі родини загиблих воїнів, бібліотеки області.
На жаль, війна не закінчилася. І волиняни продовжують платити за неї кров’ю своїх найкращих синів. З часу, коли ми видали книгу, ворожі кулі обірвали життя ще дев’ятьох синів землі волинської.
Старший солдат Юрій Тишик із села Мизове, що на Старовижівщині, загинув 3 жовтня 2019 року.
Солдата Юрія Хоміка із села Зимне Володимир-Волинського району куля наздогнала 14 листопада 2019 року.
Двоє земляків з Рожищенщини, молодший сержант Андрій Войтович з Квітневого і старший солдат Сергій Сирота зі Щурина, підірвалися на міні 9 грудня 2019 року.
Старшого солдата Миколу Сорочука із села Лище Луцького району 22 січня 2020 року убив снайпер.
Лейтенант Андрій Шинкарук із Любомля загинув під час ворожого обстрілу у Світлий понеділок після Великодня 20 квітня 2020 року.
Куля снайпера обірвала життя старшого матроса Іллі Струка з Льотничого Володимир-Волинського району 17 червня 2020 року.
Сержант Сергій Сулима з Луцька підірвався на міні 3 квітня 2021 року.
4 квітня 2021-го смерть наздогнала молодшого сержанта Андрія Горлатого з Луцька.
Наш святий обов’язок ніколи не забувати про полеглих захисників!
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!