На Волині 93-річна жінка «бачить» хвороби пальцями
Наші публікації

На Волині 93-річна жінка «бачить» хвороби пальцями

21 лютого, 17:00
1
1
Сподобалось?
1

Ярині Градищук із села Мощена Ковельського району вже 93 минуло, а голос бадьорий, мова чітка, та й сама бабця жвавенька нівроку. А пам’ять яку має – світла голова! Не заростає дорога до баби Ярини і зараз – приходять люди зі своїми болячками звідусіль. Бо вміє і шлунка на місце поставити, і ключицю вибиту, камені намацати, над зігнутою протягом спиною «помудрувати» – багато чого. А звідки? Й сама не знає: вона ж бо неписемна, книжок не читала…

Пророк навчив лікувати

Сама вона родом з Прилісного Маневицького району. Там більшу частину життя провела і дуже за своєю батьківщиною тепер скучає. Виселив її звідти Чорнобиль. Каже, просто біля хати рудий радіоактивний дощ випав. Все червоне зробилося: подвір’я, город, дерева, всю землю випалило. Так Ярина Градищук опинилася в Мощеній, хатку купила. Але і тут ходять до неї болячок своїх позбуватися, називають її бабою Яриною.

– Я не знахурка ніяка, – ніби читаючи мої думки, одразу заперечує. – У травах не розбираюся, настоянки не роблю та й грамоти не знаю. Певно, Бог дав мені такий дар, помічницею назначив. Я пучечками відчуваю, що де треба зробити, щоб людині стало легше. І ще до кожної болячки є своя молитва. Що можу – зроблю, а що вже задавнене – то тут я безсила. Масажую, шукаю точки, розминаю. От люди жаліються: шлунок опущений. Насправді він піднімається догори, і його треба опустити. І сухожилля розтягнуті полікувати, і ключиці вправити, і спини, і шиї скручені – з чим тіко не приходять!

Допитуюся, чи такі знання у неї, бува, не сімейні? Знизує плечима. Та ніби ні. Коли жили на хуторі, то мама її повитухою була, навіть Ярининій єдиній дочці помогла на світ з’явитися. Але лікувати людей ніколи не бралася. А от Ярина ще у молоді літа помітила, що хворим під її руками легшає.

– А ще у Прилісному жив такий Марко. Він був пророком і багато чого мене навчив, бо казав, що маю я дар Божий, – розказує бабця. – Він жив, як усі, і хоч теж був обдарований, не дуже того розказував. Любив випити, і з нього через теє насміхалися. А от моїй матері сказав, коли вона помре і як. Так і сталося, бігала мати до 86 років, аж поки блискався її не вбила. Я посля так боялася того грому, аж трусилася. Якось пожалілася Маркові, а він махнув рукою: «Ай, тобі того не тре бояться!»

«Поки тьотя шептала, болячка зсунулась до ніг»

Цікаво, що за все своє довге життя баба Ярина в лікарні жодного дня не лежала і медичної карточки взагалі не має. Хоча «війну застала, окопи копала, під снарядами була, кілька разів крепко падала, дві аварії пережила, око вибила, череп розкроювала – а до больниці так і не дійшла». І взагалі, життя не вельми жалувало її. Після війни заміж вийшла за молодого фронтовика. Але він був важко поранений, тільки й встиг, що дочку новонароджену побачити. Більше Ярина заміж не йшла. Так, каже доля склалася. Поставила дочку на ноги. Тепер вона вже й сама на пенсії, живе окремо, але постійно до матері навідується, глядить.

Прошу Ярину Василівну розповісти про своїх «пацієнтів». Відповідає, що всіх не згадає. Та й не всім може допомогти. А оскільки неписемна, то й навіть офіційних назв тієї чи іншої хвороби теж не знає. Пробує лікувати, як на серце їй лягає.

– Якось прийшла до мене молодичка, – розказує. – Пішла годувати бика, нарихтувала відро п’ятнадцятилітрове харчів. А що огорожа висока, сильно напнулася, щоб його перекинути, і зрушила матку зразу. Геть вона стала випадати. Пішла до дохторів, а їй сказали, що тре операцію робить, вирізати. Вона злякалася, прийшла до мене. А я ніколи раніше з таким і не стикалася. Стала масажувати низ живота, молитву підібрала, і чую: йде діло. Підв’язала міцненько, сказала чоловіка до себе не допускать якийсь час і під таз, коли спати лягатиме, класти високу подушку. І нічого, помогло жінці. Обійшлась без операції. А ще колись давно навчав мене дід Марко, що є така дивна хвороба, яку витягнути з людини можна. Аби сил твоїх вистачило. Я і не згадувала про це, поки до мене в хату не прийшли мати з дочкою років десяти. Стала жалітися, що ніби й не болить дитині нічого, але геть слаба якась стала. Ніби й не живе її дитя, а скніє. Я попросила у Господа поради, стала читати молитву, і чую: то ж та хвороба, про яку колись мені Марко розказував! Зробила, як вміла, і відпустила їх. Вони вийшли, а дівчинка й каже: «Коли тьотя шептала, з мене щось ніби зсунулося аж до ніг». Жінка тоді бігом назад до мене і розказує теє. А то з неї та болячка виходила. Тож добре як, що помогла!

– А ви маєте якогось тямущого учня, якому свої вміння передасте? Може, дочці? – питаю насамкінець.

– Ні, не хоче вона. І мені так було сказано, що якщо передаш своє вміння комусь, то сама вже ти нікому не зможеш помогти. То я поки на ногах, приймаю людей. А як зляжу, то тоді побачимо.

Мирослава КОСЬМІНА

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Коментарі

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися