Олену Сагаль з Грабового на Старовижівщині кличуть бабою Люсею. «Так мене хрещена мати-полька колись називала, так і осталося», – каже жінка. До неї по допомогу звертаються звідусіль: хто з ячменем на оці, хто з підірваним животом, а ще – з кровотечею, рожею чи наслідками протягу.
Вціліли завдяки знайомому полякові
– У мене життя не було медом, може, тому й взялася допомагати стражденним, – розповідає Олена Остапівна. – Коли була маленька, жили ми біля Білашова Ковельського району, де стояли панські маєтки і в яких служили батьки. Та одного дня прийшов до нас один поляк і каже батькові: «Остапе, цієї ночі велика різня буде, втікайте». Батько коня запріг, сховав нас під поміть (незв’язані снопи – авт.) – і в ліс. Покинули там корову та все, що нажили. Ховалися навіть у саджавці, ледь не втопилися. Тоді побили багато українців, ми завдяки тому полякові вціліли і перебралися у Грабове.
Коли Оленці було шість років, не стало матері, через два літа помер батько. Лишилося шестеро сиріт. Двоє молодших братів потрапили в дитбудинок, двоє здалися на милість родичів. А вона жила із сестрою. У спідниці на двох ходила в школу, в дев’ятнадцять вийшла заміж. Коли працювала санітаркою у Ковелі, по шість кілометрів добиралася пішки до поїзда.
– І нікого з шістьох уже немає, повмирали, залишилася тільки я, – сумно зітхає жінка.
– У нас в селі була дуже стара жінка, от вона й навчила мене зговарювати людей від сквозняку, бо від нього і обличчя може скособочити, і руки та ноги викрутити, – ділиться секретами народного цілительства. – Тричі читаю Господню молитву і стільки ж заговір. Люди кажуть, допомагає.
«Шкода, що не знаю молитов від п’янства і раку»
Баба Люся розповідає, як одного разу у лікарняному коридорі побачила дівчину з ячменем розміром, як бобина. Пацієнтка чекала на операцію.
– Я її відкликала, заговорила, і ячмінь потік, – згадує Олена Сагаль. – Аж тут завідувачка Світлана Іванівна (прізвища не пам’ятаю) закликає мене в кабінет і каже: «Ти, грабовко, лікар чи санітарка? Роби свою роботу.» Виходить, та дівчина розказала, як усе було. Але я не злякалася і говорю медичці: «Я хабарів не беру, а людям помагаю». На тому все й закончилося. Світлана Іванівна на мене потім не гнівалася.
Олена Сагаль розповіла, що замовляти, тобто спиняти кров, навчив її мельник із Тойкута Ковельського району.
– Нас тоді кілька жінок олію били. От він і каже: «Хто перший заговор запам’ятає, той і допомагатиме людям». У мене найліпше це вийшло. А замовляти нетримання сечі навчилася від одного хворого, який лікував у палаті іншого. Ми з ним обмінялися тим, що знали.
За свій дар Олена Остапівна повсякчас дякує Богові. 20 разів у Почаєві була. Стала закапьорщицею, тобто ініціаторкою, коли в селі церкву розбудовували. Привезла в Грабове спускну ікону Божої Матері. По дзвони в Нововолинськ з нинішнім батюшкою їздила, у Ковель по іконостас.
– А зараз й в церкву не дойду, на ноги впала. Тож молюся вдома і допомагаю людям. Шкода, що не знаю молитов від п’янства, раку та туберкульозу, від чого потерпає багацько людей.
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Односельчанин
А хто рекламку замовив? Розписали, що сміху стримати неможу
Марія
Можливо хтось знає , як зв'язатись з Оленою Сагаль ( бабою Люсею) буду дуже вдячна