З тимчасово окупованих територій вивозять наших громадян у росію. Окупанти нагло брешуть, що приїхав евакуаційний автобус з України, а насправді людей везуть у свої краї. Крадуть не лишень дорослих, а й дітей. Нещодавно британські журналісти оприлюднили інформацію, що в росії є 66 таборів для примусово депортованих українців.
Це підтвердила й українська розвідка. Для багатьох жителів Донецької та Луганської областей кінцевим пунктом призначення стали забуті Богом і людьми найвіддаленіші точки на карті. Документи забирають, натомість видають якісь папірці від російської влади. Відомо, що українцям пропонують офіційне працевлаштування через місцеві центри зайнятості. Ті, хто погоджується, отримують документи про заборону виїзду з російських регіонів протягом двох років. Людей поселяють у колишніх радянських санаторіях та інших об’єктах у Сибіру, на Кавказі, за Північним Полярним колом і на Далекому Сході. Табори для депортованих українців простягаються через степи й 11 часових поясів над Уральськими горами від Бєлгорода на заході до півострова Камчатка на краю Тихого океану і Владивостока в кінці Транссибірської магістралі. Так, на півострові Камчатка у гуртожитку Камчатського індустріального технікуму в Єлізово поселили десять людей, на Сахаліні – двадцять, а у селищі Леонідівка поблизу Пензи, на колишньому звалищі хімічної зброї, перебувають аж 600 людей. В основному це жителі Маріуполя. У яких умовах вони живуть, можна лишень здогадуватися, бо рашисти пильно стежать, аби інформація не поширилася. Але росіяни у соцмережах активно обговорюють нових сусідів і зазначають, що територія огороджена колючим дротом. Їхати до міста, яка розташоване за 25 кілометрів, не дозволяють. А найбільшою небезпекою для українців є страшна екологічна ситуація. Адже це забруднене радянське звалище боєприпасів. Колись тут утилізували хімічні бомби, причому досить примітивно: клали в ряд і розстрілювали з кулеметів, а також зливали вагони іприту та зарину, у яких закінчився термін дії, у сусідню водойму, відому як Мертве озеро. Екологи знайшли в залишках летючу суміш люїзиту та сірчаного іприту, закопані за кілька сотень метрів від бази. Концентрації миш’яку, знайденого у пробах ґрунту на глибині від двох до чотирьох метрів, у 15 тисяч разів перевищували дозволені норми. Навіть за кілька кілометрів від звалища, у Сурському водосховищі, його рівень був вищим від норми у десять разів. Тож навіть воду тут страшно пити, не те що жити.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!