Естонія – одна з найдружніших країн до України. Від початку війни вона прийняла вже близько 45 тисяч наших біженців. Я – серед них. За п’ять місяців життя тут я уже можу розповісти, як влаштований побут у цій країні, чим естонці цікавляться, що об’єднує наші народи і які у нас є відмінності.
Кожна сім’я постраждала від кацапів
У рейтингу країн-друзів України (за версією журналу Forbes) Естонія разом з Польщею посідає перше місце. Вона одразу ж впровадила санкції проти рф, внесла країну до списку ворожих і запропонувала скасувати візи. А ще є найщедрішою щодо суми допомоги у відсотках до її ВВП. Незважаючи на те, що це найменша країна (трохи більша за нашу Волинську область), проте ділиться з нами, по суті, всім, залишивши далеко позаду значно багатші і більші Німеччину та Францію.
Це й не дивно. Війну в Україні естонці сприймають так, ніби напали на них. У нас спільна історія: обидві країни постраждали від репресій комуністів. Немає тут родини, у якій би когось з предків не вивезли, вбили чи посадили. У розмовах червоною ниткою проходить оте, заради чого вони нам так щиро допомагають і готові терпіти подорожчання продуктів та величезні ціни на опалення – поки Україна стоїть, вони живуть.
«Російськомовні щелепи» женуть у русь-матушку
В Естонії, як відомо, 25% населення – російськомовні. Те крихке єднання між естонцями та росіянами, які влада і самі жителі всіма силами намагалися втримати, усіляко уникаючи конфліктів, 24 лютого розірвалося раз і назавжди. Тож у КаПо (Служба внутрішньої безпеки Естонії) побільшало роботи. Але коли провели кілька показових і гучних виселень путінських поціновувачів у росію, різко зменшилася їх кількість. У «любимую матушку русь» чомусь не хочуть перебиратися.
Саме зараз у Естонії «рускі» голосять за знесеним у Нарві останнім оплотом їхнього «міра» – радянським танком. Виявляється, це було сакральне місце для них. Усі весільні пари (звісно ж, не естонців) приїжджали під той зламок фотографуватися. Волають про утиски тепер і вчительки російської мови. З вересня до роботи дозволили приступити лише тим, хто здав естонську на рівень В2 – тобто вільний користувач. Як з’ясувалося, більшість носіїв москальського язика народилися тут, в Естонії, з «російськомовною щелепою» і не вважали за потрібне вчити естонську мову, тому роботу втратили. Те саме й зі студентами, туристами та рештою росіян – візи їм уже скасували і більше не даватимуть.
Країну заполоняють жителі «ЛНР-ДНР»
Зараз в Естонію їдуть українці з окупованих територій, жителі «ЛНР-ДНР». У них з’явилася можливість перебратися у Європу. В інтернеті уже створені багатотисячні групи, де люди діляться, як можна перетнути кордон між росією та Естонією, якому прикордоннику який паспорт показати (деякі мають їх аж три: деенеровський, російський і український). Таким чином сюди в’їжджає багато чоловіків і не з окупованої території. Через українські пункти пропуску їх не випустять, а от крутнути машиною через росію можна. І цілком законно.
Восени з обіду вже темно
Коли мене питають, як там жити в Естонії, я завжди відповідаю: «Прекрасно, якби не суворий балтійський клімат». Коротке, як мить, літо і затяжна холодна зима. У червні тут насолоджуються «білими ночами» – вночі на вулиці книжки можна читати. Восени і взимку – постійна темрява (о 8-й ранку ще темно, а о третій дня уже темно). Але як бонус іноді можна побачити північне сяйво. Цього року це природне диво спостерігали у січні. Псують настрій постійні пронизливі вітри, і все це на фоні високої вологості з моря. Щоправда, для естонців така погода комфортна, тому вони роздягаються до шортів і футболок уже при плюс 10–15 градусів.
Головний предмет на кухні – ножиці
За п’ять місяців я уже майже звикла до естонських продуктів. Так, з них не приготуєш справжнього червоного борщу (смак буде інший). Але я вже оцінила естонський гумор про те, що головний предмет на їхній кухні – це ножиці. Бо усі супермаркети тут забиті готовими стравами: котлетками, відбивними, кручениками, голубцями і ста видами салатів на будь-який смак. Варто тільки купити, розрізати упаковку і нагріти. Але це не свідчить про те, що естонки – погані господині. Так, вони не стоять біля плити по пів дня, нічого не закатують і, звісно ж, не можуть похвалитися такою багатющою національною кухнею, як у нас. Вони просто максимальну кількість часу залишають на сім’ю та дітей. І після роботи усі разом гуляють у парках та на дитячих майданчиках, а не женуться додому виварювати та випарювати меню з трьох страв.
Я багато до чого звикла в Естонії. До мирного неба, де літають лише мирні літаки. До спокійних і не дуже емоційних естонців. До транспорту, по якому можна годинник звіряти. До неймовірної чистоти навколо. До відсутності безпритульних кішок і собак. Але я досі не відвикла читати новини з моєї скривавленої України, плакати щодня і у такі хвилини відчувати себе тут чужою…
Мирослава КОСЬМІНА, м. Таллінн
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!