52-річний Віталій Куколь знаменитий не лише у своєму невеличкому селі Кам’янка на Сумщині, а й у районі та навіть в області цього винахідника знають. В молодості він здобув спеціальність хіміка-технолога. Коли наступали рашисти – виготовляв вибухівку з підручних матеріалів. Ворогів прогнали – взявся «хімічити», і вийшов у нього якісний бензин. На саморобному пальному мотоцикл мчить, як блискавка. Хотів поділитися своєю унікальною технологією із державою. Але влада проігнорувала пропозицію чоловіка…
На смітнику збирає сировину
У селі роботу важко знайти. Віталій перебивається випадковими заробітками. У гаражі має мотоцикл, яким завжди їздить у справах.
– Бензин дорогий, брати з бюджету сім’ї на нього гроші мені совість не дозволяє, – каже чоловік. – Знаю, як поєднувати різні сполуки ще з часів студентства. Підчитав дещо в книжках і вирішив сам зробити бензин.
Перший апарат був дуже примітивний і великої користі з нього не було. Тож, переглянувши всі недоліки, змайстрував інший. До сталевої балії приварив балон та вивів трубку, з якої мав текти бензин. На вигляд пристрій простенький, але завдяки правильній інженерній конструкції працює, ніби мінізавод.
Матеріал, з якого виходить бензин, винахідник збирає на смітниках у лісі, довкола села.
– Подивіться – гори відходів! Пластмаса буде завжди, – переконаний Віталій Куколь. – Стане менше заліза й дерева, а вона залишиться. Людство вже не уявляє свого життя без пластику.
Проте не всі вироби з цієї сировини однаково підходять для переробки. Кришечки з пляшок погано плавляться, а деякі пляшки виділяють діоксин – дуже шкідливу речовину.
– А от стінки старого холодильника, телевізора, покришки від шуруповерта, дрелі, електропилки підходять найкраще. Із кілограма пластмаси виходить 200 грамів бензину, 150 керосину, 300 грамів солярки і ще 350 грамів віск, вазелін і парафінова суміш, ви уявляєте? З одного-єдиного кілограма!
Переробив самогонний апарат діда
Чоловік охоче розповідає, як проходить процес виробництва пального:
– Накидаємо пластмасу сюди, розігріваємо. Це ж, бачите самі, велика плита. Коли нагрівається до 400 градусів, пластмаса розщеплюється на пари бензину, керосину, солярки, воску, вазеліну й парафіну. І плюс 5 відсотків від ваги – це газ: ізопропан, ізобутан і водень. Усі гази такі горючі, що тільки тримайся: машину можна заправити. Після нагріву до потрібної температури, пари з пластику по трубі потрапляють в резервуар. Солярка, керосин першими охолоджуються тут. А бензин іде далі по цьому апарату. Це дідусевий самогонний апарат: він вигнав на ньому десь пів моря самогону. Якби дізнався, що внучок неп’ющий зробив з його апаратом, я не знаю… На тому світі, мабуть, мене матюкає. Колись текла горілка, а тепер з нього капає бензин.
Винахідник зізнається, що виходить пальне із домішками, тому його треба очищати, тобто переганяти по системі ще раз. Виходить десь 76-й, максимум 80-й. Жигулі та мотоцикл на ньому їздять відмінно. Чоловік знає, як підвищити якість пального до 95-го, але цього не робить, бо для його техніки вистачає і такої якості.
Побачивши, що великих затрат для виробництва бензину не треба, Віталій хотів, щоб його виготовляли у промислових масштабах. Показував свій винахід місцевим чиновникам, возив пальне власного виробництва і в область. Але керівники Сумщини байдуже послухали його і дали зрозуміти, що це нікого не цікавить. Прикро, бо в теперішній час за можливість здешевити пальне треба хапатися обома руками. В Європі до цього сільського дядька підключили б науковців і справу швидко розкрутили. А нашим нічого не треба…
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!