Віталію Лашевичу 61 рік. Він вижив на фронті, пройшов справжнє пекло в найгарячіших точках, був поранений на війні, а тепер змушений стояти в переході з простягнутою рукою — просити гроші на ліки та виживання.
Сайт ТСН.ua розповідає шокуючу історію про колишнього військового 205 батальйону тероборони. Ми просимо небайдужих підтримати захисника і звертаємося до всіх відповідальних із запитанням: як таке могло статися?
Він — колишній військовий 205 батальйону тероборони із позивним “Грейдер”. Попри поважний вік, із честю і гідністю пішов захищати країну з першого дня вторгнення РФ.
“23 лютого 2022 року я приїхав у Київ на день народження онучки цивільної дружини, яка померла. Ми відсвяткували, а 24 вранці трапилася ця біда з нападом Росії. Оголосили війну. Я відправився у воєнкомат на ДВРЗ. Простояв добу в черзі, бо дуже багато людей було”, — розповів Віталій Лашевич.
Чоловік каже, що з дитинства знав, що це таке, коли на твою землю хтось нападає. Його батько воював у польській армії під час Другої світової війни, а мама була у німецьких концтаборах.
“Я тут народився, і мене батьки вчили, де пуповина — туди ніхто не має права ступати. У мене похоронені в Бучі мама, брат, сестра. Я своїх дітей так виховав: хоч вони живуть в Росії, вони — за Україну. Повинно, щоб дитина з дитинства знала не історії з книжок, а перекази дідів, батьків…. Я захищав честь і пам'ять дідів і прадідів”, — розповів колишній військовий.
Він звільняв Київщину, пройшов запеклі бої за Сєвєродонецьк, Соледар та Бахмут, Лиман. Був мінометником у гарячій точці, де отримав поранення рук.
“В Сєвєродонецьку. Ми стріляли, по нам стріляли. Був авіаналіт і обстріл. Мене хвилею відкинуло, “розбив” праву руку. У мене зараз руки працюють тільки вперед, наверх і в сторони я піднімати не можу. Плюс серце, я кожен місяць мінімум 12-15 днів лежу", — каже Віталій Лашевич.
Раніше, за його словами, навіть не мав медичної карти. А здоров’я втратив на війні.
“Зрозумійте, якщо в нас було, що ми в день робимо 130 пострілів. Вас 130 раз по вухам і по всьому б'є. А це ж круглу добу, не день. І так само ночуємо на позиціях. Вогнище розпалювати не можна Бахмуті було. В Сєвєродонецьку теж — вдень спека, а вночі вісім-дев'ять градусів тепла, а літня форма. Хто чим міг, тим утеплявся. А воно все накоплюється. І вдобавок до всього у мене ще вік. Молодим, може, легше переносити. Уже в кінці мені комбат сказав: “Дід, вже у тебе вік”. І в мене такі руки, що я вже не міг 120 міну… вже важко підіймати, руками не працював. Ну і вирішили, щоб дід уже йшов додому”, — розповів Віталій Лашевич.
Та із пекла війни військовий потрапив у бюрократичне. Військово-лікарська комісія (ВЛК) не просто списала його за віком та станом здоров’я, а й вказала, що "захворювання" повʼязані з "проходженням військової служби", а не отримані під час "захисту Батьківщини".
“Так у вийшло, що я з Бахмута попав у госпіталь з руками. Після мене направили на ВЛК. Я пройшов і якраз 5 червня у мене був день народження. Вік більше 60 років, тому сказали “додому”. Коли получив перше ВЛК, там навіть не було про поранення написано. Я подав папери знову, щоб переписували. А це вже подав у третій раз, щоб написали, що не з проходженням служби воно пов'язано. Бо уявіть: 60 років для проходження служби. Я ж не людина, якій 20 років. Як я можу проходити службу, якщо я прийшов на захист Батьківщини із перших днів?” — каже колишній військовий.
Тож вже два місяці, людина, яка ризикуючи життям захищала нас усіх, оббиває пороги, щоб відстояти свої права.
“Зараз чекаю, як вони перепишуть. Вони нічого не пояснюють. Я подав папери про поранення та від очевидців, медсестри батальйону, коли хвороба в мене перший раз з’явилася. Бо мені треба на медико-соціальну експертизу (МСЕК) у зв’язку з тим, що я здоров’я втратив. Є можливість отримати групу, але треба всі ці документи”, — розповів Віталій Лашевич.
Він хотів би працювати, але після поранення не може підняти руки навіть до плечей, має проблеми із хребтом та пухлину в голові. Тому щодня змушений спускатись в перехід і просити милостиню, бо грошей не вистачає навіть, щоб оплатити комуналку.
“Цей час, поки я проходжу це ВЛК, я вже не військовий. У мене немає ніяких виплат, нічого не приходить. Мої побратими допомогли купити хатинку. Вона маленька, їй 92 роки. Але мені все одно, пробачте, жити треба, за світло, за газ платити. Я звернувся я в Пенсійний фонд, мені дали поміч — 300 грн на місяць. Хата стара, холодна, треба прогрівати. Мені опалення обходяться 2500 грн, плюс доставка. Виходить 2700. І світло. 300 гривень мені виділяють. Це можна на їжу, на ліки. Мені дуже проблемно купити ліки сердечні. Через це я прошу у людей допомоги, щоб заплатити за комунальні послуги. Щоб купити якийсь шматок хліба, ліки” — каже Віталій Лашевич.
У нього багато державних нагород за участь в захисті Батьківщини, але зараз він відчуває себе "непотрібним".
“Ви знаєте, скільки зараз є таких, як я?... У мене побратими кажуть: “Діду, ти на фронті не загинув, то там з голоду хочуть щоб помер”. Це соромно повинно бути не нам, а владі. Бо виходить, що ми там потрібні, а коли все втратили і прийшли, тут ми нікому не потрібні. От у мене баба є, ми отримуємо дві тисячі. І то її переселенських, бо вона з Херсона. І як можуть дві людини прожити? Коли я був на фронті, громада видавала пайки якісь на місяць, кілограм-два макарон чи ще щось. Зараз у мене такого вже немає. Тобто на фронті я був — бабусі давали, я прийшов з фронту — мені вже їсти не треба. Якось це все… людина після фронту не потрібна”, — розповів Віталій Лашевич.
Реквізити для допомоги
Карта Віталія: 5457 0825 0961 1963
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/8gY18oQw8u
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!