Руслан Козачок міг узагалі не йти на фронт через стан здоров'я. Але пішов захищати Україну, до Києва воїн повернувся після тяжкого поранення.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Валентини Доброти.
Руслан Козачок втратив зір через поранення під Бахмутом
Руслан Козачок свій зір втратив під Бахмутом. Одне його око - це протез, другого - немає. Це наслідок вибухово-осколкової травми. Уламок від російської міни потрапив, коли заходив на позицію. Назад йшов сам, стікаючи кров'ю.
"Людина, яка буде намагатися тобі допомогти, може лягти поряд. Тому я відчував, що я можу це зробити, і я робив це. Як би це жорстко не звучало, ти не можеш виходити за людиною, якщо він в зоні обстрілу. Бо тоді ти можеш збільшити цю кількість", - каже захисник України.
Руслан пішов на фронт, щоб захистити українців
На фронт Руслан Козачок пішов добровольцем ще весною 2022 року. Хоча в армії не служив, працював майстром тату. Але ранок 24 лютого змусив подивитися по-іншому.
"Для мене навіть питання не було, йти чи не йти. Я ж кажу, я навіть сварився з дружиною, вона слізно благала не йти туди, що є кому, є люди, які вміють це робити. Це була така мінівійна вдома, коли я вирішив піти. І для мене не було питання. Це, ну я не знаю, на рівні рефлексу, мабуть, було", - каже Руслан.
Відразу по мобілізації Руслан собі на голові вибрив оселедця. А ще у нього красномовне прізвище Козачок. Тож з вибором позивного не було мороки. Ті дні на лінії фронту боєць на псевдо "Козак" не хоче згадувати.
Військовий про мобілізацію
"Я не знаю, яка в людини повинна бути мотивація, як не захистити тих, хто не може це зробити? Я, коли передивляюся ці новини і бачу, як гинуть і жінки, і діти, в чому вони взагалі винні і як вони могли себе захистити тоді?Було б бажання захищати і навчатися. Зараз навчають. Тоді цього не було. Я пам'ятаю, свій перший вихід, я вийшов, в мене плитоноска була без броні", - згадує воїн.
Тилові баталії навколо мобілізації засмучують Руслана. Він каже, що вмотивовані хлопці та дівчата на фронті вже давно. І вони справді стомилися.
"Знаєте, я війну теж не шукав. Це вона знайшла мене. Я завжди намагаюся провести аналогію. Якщо я йду з дружиною, і якесь мурло із підворотні намагається її образити, зґвалтувати, вбити мою дитину, я, звичайно, буду робити все, щоб захистити її. У мене досить ця думка, хто, якщо не ми? Багато людей, які просто не можуть себе захистити, якщо в тебе є руки, ноги, голова на місці, ти бачиш, в тебе є сили і все, ти просто повинен йти і десь захищати", - каже він.
Руслан хоче стати військовим психологом
На усвідомлення та прийняття власної сліпоти у Руслана пішло півроку. Після поранення йому ще кілька місяців снилось, що він воював, виходив на позиції. І коли в шпиталь приходили побратими, він завжди їх питав про свою зброю.
Наразі жити і не впадати у відчай допомагає дитина, на народження якої вони з дружиною чекали 9 років. Донька з'явилася на світ вже після його поранення. І тепер він руками відчуває як вона росте. А ще підтримують побратими. Щотижня вони разом з Русланом ходять на скалодром. І там він долає інші вершини
Нині Руслан хоче стати військовим психологом, адже переконаний - той, хто пройшов через жахіття війни, здатен допомогти пережити це іншим.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!