Непросте життя у цих пенсіонерок з Чернівців. Рідні немає, тож вони лишилися наодинці з хворобами та старістю. Обидві немічні, здоров’я підводить. Біда та й годі… Добре, що доля звела бабусь із волонтерами з благодійного фонду «Карітас». Вони доглядають за ними, а нещодавно організували зустріч. Сестри обіймалися і плакали, бо не бачилися сім років, хоч і живуть в одному місті!
Старша – пані Марія – давно зламала ногу. Зробили операцію, але покращення не було. На перших порах ходила по квартирі за допомогою ходунців, але вже шість років не встає. Нині їй 84, всю хатню роботу виконував 87-літній чоловік. Помаленьку шкандибав по продукти, готував просту їжу та мив-переодягав дружину. Важкий тягар такої повсякденної праці дуже підірвав і його здоров’я. Знайомі порадили звернутися до волонтерів із «Карітасу Чернівецької Єпархії».
Відтоді майже щодня соціальні працівники відвідують цю сім’ю, допомагають у прибиранні, догляді за лежачою, закупівлі необхідного, сплаті комунпослуг. Така турбота полегшила життя пенсіонерів. Лежача жінка стала бадьорішою, навіть почала самостійно припідніматися. Може сидіти, обіпершись на подушку, а не дивитися постійно в стелю. Бабуся Марія про цих милосердних людей з «Карітасу» розказала своїй 75-річній сестрі Галині, з якою постійно спілкується по телефону. За трагічною іронією долі вона теж погано ходить. Помаленьку тупцяє по кімнаті, спираючись на ходунці. До неї час від часу теж почали навідуватися волонтери з «Карітасу». Сестри не раз розповідали їм про свої однакові мрії: хоч би побачитися. І самі ж розуміли, що це неможливо, бо ні одна, ні друга не може вийти по східцях.
Нещодавно бабуся Марія відзначала день народження. Гостей ніяких не чекала, бо стосунків ні з ким не підтримує. А коли пролунав дзвінок у двері, подумала, що це з «Карітасу» прийшли її привітати. Так і було, але волонтери привезли ще й сестру Галину на інвалідному візку. Доставили її до самої квартири. Оце так сюрприз зробили! Така несподівана зустріч сестер розчулила усіх. Плакала іменинниця, витирали сльози соціальні працівниці. Бабусі обнімалися, цілували одну одну. Трималися за руки й не вірили, що вони разом. А потім була довга душевна розмова, терпкі спогади та щира вдячність доглядальницям за такий безцінний подарунок.
Наталія ВЕЧОРОВА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!