Хтось не уявляє свій дім без тепла та світла, а 83-річний Максим Костюкевич із Рівненщини має стареньку хатку серед лісу і жодних благ цивілізації. Їсть те, що сам виростить, лікується медом та щодня важко працює. У цьому, вважає, його секрет доброго здоров’я та довголіття.
У селі Великі Озера Сарненського району в діда є інший дім, але перебиратися туди він не хоче. Каже, що звик до спокою та тиші навколо. Від Сарн до Великих Озер понад 60 кілометрів, до Дубровиці – вдвічі менше, а до білорусі – всього 20. Тож не дивно, що дідусеве стареньке радіо на батарейках добре ловить сигнал з цієї країни. І хоч там передають спотворені новини про війну в Україні, дідусь все знає, бо часто спілкується з родичами та знайомими, котрі живуть у селі.
А в ліс він прийшов доглядати стареньку матір, яка ніяк не хотіла залишати рідну хатину. До 96 років вона прожила, а коли похоронив, уже й сам передумав перебиратися у село.
У кімнатах чисто та затишно. На стінах чорно-білі знімки рідних та образи у вишитих маминих рушниках. Електрики нема, кімнатку освітлює лампочка від акумулятора. Взимку палить дровами, яких за літо заготовить. За життя ніколи в лікарні не був і не приймав таблеток, а лікується продуктами бджільництва, бо має на деревах вулики – борті, як їх називають. Там виводяться дикі бджоли. На подвір’ї прив’язані собаки, на сонечку гріються котики. Ось таке товариство у самітника. А ще доглядає одинадцять корів, які гуляють у саморобній загорожі.
– Якби я не тримав худобу, нічого не тримав, я б спився. Страшне це діло, і пішов би красти, – каже дідусь. – А так все маю. У день випиваю три літри молока, маю сир, сметанку. Ще й котам-собакам хватає.
Дідусь розповідає, що не мав ні дружини, ні дітей. Хотів у молодості одружитися, та наречену перед самим весіллям збила машина. Кохана померла.
– Після того я не женився. Мені не щастить, – каже дід Максим.
Незважаючи на всякі негаразди, не нарікає на тяжку долю. Потихеньку господарює, пенсію отримує в селі. Знає, що в країні йде війна, і плаче, коли розповідає про загиблих молодих хлопців.
– Швидше б путін сконав у тому бункері. Я маю цього дочекатися, – впевнено каже лісовий самітник.
Наталія ВЕЧОРОВА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!