І згорів, як смолоскип, під час облави
З проголошенням Незалежності України стало відоме ім’я повстанця, який загинув мученицькою смертю. Цілих двадцять років Юрій Михайлецький переховувався у печерах поблизу рідного села Рукомиш Бучацького району. Влітку виходив з криївки грітися на сонечку і сумно вдивлявся вниз на село, де щодня бурлило життя. Бачив, як дітки поспішали у школу, колгоспники на поле, святково вбрані односельчани ходили на гостини, чув, коли у людей вигравали весільні музики… А він щодня зі страхом на душі чекав смерті. Так тривало з 1947-го по 1967-й роки!
Значився загиблим солдатом
Життя уродженця Рукомиша Юрія Михайлецького дослідив настоятель місцевої церкви отець Михайло Суханець. Розмовляв з людьми та племінницею повстанця. Бо його рідна сестра навіть через тридцять літ не захотіла священику розповісти про брата і померла, забравши у могилу таємниці його нещасної долі. Лише дещо перед смертю повідала своїй дочці.
– У 1944 році червоноармієць Юрій Михайлецький потрапив на Львівщині у Бродівський котел, де офіційно загинуло 15 тисяч людей, а насправді в рази більше, – розповідає отець Михайло. – Серед убитих значився і він. В чоловіка були прострілені ноги, і, коли минув больовий шок, солдат почав стогнати. Пораненого підібрала фіра.
Як він з Львівщини опинився на Прикарпатті у гірському віддаленому селі Космач – невідомо. Одужавши, вступив у повстанську армію, адже у Космачі таємно готували командирів УПА. Цей потужний вишкіл пройшов і Михайлецький.
Після завдання мав себе вбити
– Він отримав дуже важливе завдання у Бережанах на Тернопільщині, – розповідає священик. – Яке – не знаємо і знати вже не будемо. Але що воно було надсекретне, свідчить той факт, що після виконання мав себе умертвити. Проте не зробив цього. А прийшов додому у Рукомиш і переховувався у хаті, де лишилася молодша сестра Стефанія з малими дітьми, бо своєї сім’ї не мав. Це скоро стало відомо у селі. Участковий міліціонер двічі його мало не виловив, але він зумів вислизнути, адже добре знав місцевість. Тому дійшов до думки, що не буде наражати на небезпеку сестру. І перебрався у важкодоступні печери – колишні чернечі келії, де в одній з них зробив криївку. І переховувався там із 1947 по 1967 рік.
Це були страшні, стражденні 20 років. Прирік себе на неволю у розквіті сил, коли мав 43 роки. Тут переховувався і від енкаведистів, які влаштовували облави на повстанців, і, чого гріха таїти, від своїх побратимів. Не міг розпалити вогнища у лютий мороз, перебивався їжею, яку потай приносила сестра, час від часу виходив зі своєї схованки грітися на сонці. Коли не ставало сил терпіти, уночі спускався додому.
Донощик помирав у страшних муках
Усі 20 років у селі знали, що Михайлецький є в Рукомиші. І лише 1967 року знайшовся чоловік, який його видав. Був кінець жовтня, коли з полів звозили цукрові буряки. І хоча стояла гаряча пора, до печер зігнали усіх колгоспників з Рукомиша та навколишніх сіл, привели зі школи дітей, щоб знищення бандерівця, про яких в Союзі вже забули, було показовим. До печер підлізли енкаведисти і зі словами «Бандера, вилазь!» кинули димові шашки. Досі невідомо, чи Михайлецький сам себе підпалив, чи загорівся від шашок. Коли його, мертвого, витягли, на голові була фуфайка. Йому минуло 63 роки.
– У селі знали, хто той донощик. Він помирав у страшних муках у 1990 році, – згадує отець Михайло. – Навіть стелю розбирали, щоб швидше настала смерть. Кликав до себе тодішнього священика, а чи розкаявся у своєму гріху – невідомо, це таїна сповіді.
Сестра спалила всі його речі і фото
Три дні тіло Михайлецького лежало біля церкви, яка тоді заросла чагарниками. Його чатували активісти. Сестра щоночі, страхаючись будь-якого шелесту, пробиралася сюди, щоб забрати брата і поховати, та чула неподалік голоси. Коли зняли облогу, Стефанія, на свій страх і ризик, закинула на плечі те, що лишилося від брата, і поховала на цвинтарі. Є й інша версія. Нібито їздовий, який возив молоко із села, отримав завдання забрати тіло – мав покласти його серед бідонів.
За те, що 20 років поряд переховувався бандерівець, полетіли енкаведистські голови – спільний Бучацький та Монастириський відділ НКВС було повністю розформовано. Оголосили, що виловили не бійця УПА, а безхатька, який тинявся у печерах два тижні.
– До речі, коли сестра довідалася, що здали брата, стрімголов побігла додому і викинула на гній усе, що могло про нього нагадувати, та підпалила. Тому не залишилося жодного фото Юрія Михайлецького. Його нема і на пам’ятнику на могилі, який поставила вже племінниця. До речі, сім’ю сестри тоді не репресували, проте із ланкової Стефанію зняли, – каже священик.
«Нащо йому пам’ятник?» – кажуть у селі
На печерах Рукомиша, де загинув мученицькою смертю повстанець Юрій Михайлецький, возвеличується пам’ятник палаючому повстанцю. Його поставлено коштом колишнього президента Віктора Ющенка, відомого музейника Бориса Возницького (уже покійного) та небайдужих українців. З усієї України, навіть із Донбасу, до Рукомиша приїздять паломники, яким отець Михайло розповідає про скельний монастир і про життя цього бійця УПА.
На жаль, не надто шанують його пам’ять односельчани, сюди не водять школярів. У деяких людей навіть повертається язик кинути цинічні слова: «Навіщо йому пам’ятник? Він там 20 літ не сидів. Та й самогубця». Але ж невідомо, чи він сам себе підпалив. До того ж, самогубці планують свою смерть, а повстанці в останні хвилини діяли як могли: хто виривався з енкаведистських лап, хто тримав для себе останню кулю. Як кажуть, нема пророка у своїй Вітчизні…
Олена ПАВЛЮК, Тернопільська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!