Одним із воїнів Колківської республіки у сотні «Галайди» був волинянин Йосип Подзюбанчук із села Берестяне. Повстанцеві тільки дивом вдалося уникнути сталінських концтаборів. Він встиг повоювати в червоній армії. І дожив до старості з осколком в голові.
Повар-садист убивав людей дубовою довбешкою
Син «Лебеди» Павло Подзюбанчук розповів дивовижну історію свого батька, який народився у квітні 1923-го у сім’ї сільського солтиса Терешка Подзюбанчука.
– Був допитливим і спраглим до навчання. Коли пас корову, то носив із собою словник і самостійно вивчив німецьку мову. Це згодом врятувало йому життя, – розповідає Павло Йосипович. – Навесні 1943 року в цуманських лісах почали формуватися підрозділи УПА. Пішов у повстанці і старший син берестянського старости Йосип Подзюбанчук. Він потрапив у сотню «Галайди». Побратими дали псевдо «Лебеда». Так у нас кажуть на зілля, яке літературною мовою зветься лобода.
У повстанців був навіть свій міномет. Його змайстрував досвідчений артилерист, який втік з полону й приєднався до сотні УПА. Цей самопальний пристрій використовували під час сутичок. В одному з боїв міномет розірвався – і загинув його винахідник.
Якось місцеві повстанці прийшли додому взяти продуктів. Від Колок до Берестяного через ліс всього двадцять кілометрів. Щоб не привертати уваги, з собою не брали зброю. Того дня у селі був празник – і в центрі зібралося багато людей, місцевих і чужих.
– Батько розповідав, що його відкликали убік якісь незнайомі чоловіки, скрутили руки. Згодом він зрозумів, що це були червоні партизани із загону полковника НКВД Мєдвєдєва, – продовжує Павло Подзюбанчук. – Того дня мєдведівці забрали групу юнаків із Берестяного, зав’язали їм очі й повели до себе на базу в Лопатень. Вони хотіли дізнатися, хто з цих селян служив в УПА.
Як пояснює мій співрозмовник, совєти перед цим захопили у полон кількох повстанців. Червоні партизани влаштували очну ставку. Бійцям УПА показували берестянських хлопців і запитували: хто з них був у бандерівцях. Завели Йосипа, але повстанці його не опізнали. Таким чином «Лебеда» дивом врятувався від смерті. За очною ставкою спостерігав начальник розвідки Лукін. Семеро Йосипових побратимів потрапили в руки чекістів. «Что с этими будем делать? Расстрелять?» – запитав енкаведист, який проводив допит. «Зачем пулю на них тратить, – відповів Лукін. – Отдать повару, он с ними быстро расправится». А в загоні Мєдвєдєва був повар-садист. Він вбивав людей дубовою довбешкою.
– Цю дику розправу батько запам’ятав на все життя. Юнаків, яких впізнали на очній ставці, із зав’язаними очима поставили на коліна біля ями, а той повар-кат підходив до кожного і розбивав дерев’яною палицею череп. І людина відразу падала в яму. Їх закопували, дехто ще був живий, – розповідає пан Павло. – А іншим хлопцям пригрозили: «Коли підете в бандерівці, то з вами зробимо те ж саме» – і відпустили. Але Йосипа це звірство червоних партизанів не злякало, він повернувся до своїх побратимів, які після розгрому Колківської республіки відійшли у навколишні ліси.
У лютому 1944-го на Волинь прийшла червона армія. Війна війною, але навесні треба було посіяти овес. Терешко Подзюбанчук передав синові Йосипу в ліс записку, щоб він прийшов й допоміг посіяти овес, бо молодший брат Федір захворів. А земля не може чекати. «Лебеду» відпустили, він віддав свою зброю. Попрацював з батьком на полі, але в Берестяному якраз розпочалася облава. Червоноармійці оточили село й ходили з хати в хату, забирали в армію всіх чоловіків призовного віку. Назбирали зо два десятки селян, серед них і Йосип, забрали й хворого на тиф Федора. У Цумані – процедура фільтрації. Їх допитували офіцери-енкаведисти. Знову влаштували очну ставку. У кімнаті сиділо троє полонених вояків УПА. Чоловіків з Берестяного заводили по одному й запитувати тих бандерівців: «Цей був з вами?» Кого упізнали, то забирали в іншу кімнату. Ніхто не знає, яка їхня доля.
– Батько казав: «Думаю все, мені хана». Заводять його, а там троє повстанців і серед них один знайомий, зустрічав його в Колках. Той чоловік подивився на нього й сказав, що не бачив. Отаким чином він врятував його від смерті і не здав чекістам, – продовжує волинянин.
Бандерівець був інвалідом червоної армії
Всіх, хто пройшов фільтрацію, мобілізували і відправили в російську глибинку – в Оренбурзьку область в «учебку». А вже у вересні 1944 року Йосип Подзюбанчук потрапив в Естонію. Його відразу відправили на передову. Але й тут стався несподіваний поворот долі. Оскільки тямущий волинянин добре знав німецьку мову, то якось розговорився з військовополоненими. Це побачив командир батальйону – і бійця забрали з фронту в штаб. Йосип став перекладачем і допомагав допитувати німців. Але недовго така служба тривала. Якось їхній командний пункт накрили артилерійським вогнем – пряме попадання – загинув комбат і п’ятеро офіцерів, а Йосип тільки дивом залишився живим. Три осколки потрапили у голову, перебило ліву руку і всі сухожилля, посікло ногу й спину. Пораненого перекладача прооперували, але один осколок так і залишився в голові, і дожив він з ним до 89 років. В березні 1945-го інвалід війни Йосип Подзюбанчук повернувся на Волинь. Тільки поселився не в селі, а в Цумані. Фронтовика відправили на пів року в Київ здобувати освіту бухгалтера-економіста. Працював інспектором в «райсобезі», згодом став бухгалтером в місцевому лісгоспі.
– Все було добре, солідна посада, нормальна зарплата. Аж поки у 1949 році не прийшли виписувати деревину якісь люди із села Липне і дуже здивувалися: «Йосип, то ти тут працюєш?» Видно вони знали, що батько був у повстанцях. Наступного дня по бухгалтера приїхали на роботу з КДБ. Його забрали й допитували, але не знайшли свідків, щоб підтвердили участь в УПА. А він все заперечував. Як не старалися, не змогли нічого довести, так нічого й не «накопали». Відразу звільнили з роботи, – пригадує син. – Тільки влаштується по спеціальності, адже тоді грамотних людей не вистачало, так відразу й звільняли. Кадебісти аж до розвалу союзу не давали спокою, регулярно викликали на допити. І батько працював сторожем у банку. Він був щасливий, коли дочекався незалежної України.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!