12 травня відзначається день пам’яті преподобного Амфілохія Почаївського. Цього святого росіяни привласнили собі, називаючи його «священнослужителем Русской православной церкви». А він був з Тернопільщини, сином селянина з Малої Іловиці Шумського району. Він зцілював хворих і таємно лікував українських повстанців.
Зцілював від глухоти, сліпоти і бісів
У 1930-1960-х роках святий Амфілохій був монахом Почаївської лаври. На вулицях до монастиря завжди стояли кілометрові черги з підвод. Бо він зцілював від глухоти, сліпоти, виганяв нечистого, рятував від гангрени, раку... І навіть оживив мертвого 13-річного хлопчика! Хтозна, чи це подобалося братії, бо через деякий час прозорливий монах оселився у хатинці на кладовищі, де прожив двадцять років. Потік паломників не припинявся, коли монах згодом зупинився у племінниці в Малій Іловиці.
– Батюшка був добрим костоправом, міг без рентгену визначити, де є перелом. Знав, хто до нього з якою бідою приїхав. Кажуть, що молитвами за два тижні вилікував від саркоми сина першого секретаря! – розповідали мені кілька років тому Василь Божук та Зінаїда Лістовська з Малої Іловиці.
Амфілохій смиренно пережив чимало біди. Комуністи запроторили його до психлікарні, звідки монаха визволила дочка сталіна Світлана Алілуєва. Її він ще раніше вилікував від душевної хвороби. Також у селі розповідають, як, очевидно, за наказом кадебістів рідний племінник жорстоко побив монаха і вкинув у болото. Цілу ніч він пролежав у холодній воді, а врятував отця своїм диханням… пес. Амфілохій знав, що одна з послушниць підсипала йому отруту в їжу та у воду. Старець просив її покаятися, але в отруєнні вона зізналася лише перед своєю смертю.
1 січня 1971 року Амфілохій помер. А знайшли його в труні, де він зазвичай спав. Одразу після відспівування старця біля труни одужала віруюча жінка. Чудеса відбуваються і тепер – біля нетлінних мощей, на його могилі, яку за пів століття вже досипали, бо земля з неї цілюща, тому люди й беруть її. Зцілюються паломники і в його старій батьківській хатині.
«Є нація українська – і має бути держава українська», – казав
І хоч московська церква називає Амфілохія «рускім святим», він лікував українських повстанців. Тому його вважають одним з православних душпастирів УПА. Про цей факт розповідала журналістам у 2010 році колишня зв’язкова УПА Марія Антонюк, яка жила неподалік лаври, а тому з дитинства добре знала монаха.
– У той скрутний час він нам дуже багато допоміг, коли жив на монастирському цвинтарі, – розповідала підпільниця. – Якби мешкав у самій лаврі, то, може, ми, бандерівці, і не мали б такого доступу до нього.
У березні 1945-го вона попросила його полікувати трьох вояків, яких поранили у бою з енкаведистами неподалік Почаєва. Холодними ночами він потай ходив до повстанців у ліс в криївку, а згодом до однієї з хат, куди їх перенесли. Аби довколишні мешканці нічого не запідозрили, Амфілохій ходив до повстанців у мирському одязі, а довгі чернечі коси «маскував» під головним убором.
– Лаврські ченці навіть допитувалися, де його коси. Що робив преподобний, як саме лікував, які приносив трави, цього я вже не знаю. Але їх урятував, повстанці загоїли свої рани й пішли далі воювати, – згадувала пані Марія. – Згодом Амфілохій передавав ліки для іншого повстанця, який захворів на запалення легенів.
У 1968 році Марія Антонюк повернулася з воркутинського заслання. Вона пішла до прозорливого монаха по зцілення, бо страждала на сильний головний біль. Він дуже зрадів, побачивши її живою. «Дитино, ти є?! – на його очах забриніли сльози. – Ще наш цвіт є, я думав, що вже нема. Вони вертаються з каторги. Скільки буду жити, стільки буду молитися за тих наших дітей, що полягли та вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Моя молитва сильна». В політику монах не вникав, але тим, кому довіряв, казав: «Є нація українська – і повинна бути держава українська. Та ми безсилі, не маємо зброї».
Поблизу Малої Іловиці, звідки Амфілохій, був лісовий штаб відділу «УПА-Південь», а в селі навіть діяв повстанський лазарет. Бо чи не з кожної хати цього села хлопці йшли «до лісу», серед них були і представники родини Амфілохія – Головатюки. Тож, очевидно, монах міг їх теж лікувати, адже багатьох знав. Дослідник історії української церкви Олесь Кульчинський стверджує, що пораненими вояками УПА опікувалися й насельники Святодухівського скиту Почаївської лаври, де переховувалися скалічені бійці. Там вони одужували, ставали мирними жителями, використовуючи чужі документи, та, можливо, навіть залишалися при монастирі як послушники. На жаль, після розвалу союзу Почаївська лавра не стала українською. Самі ж росіяни у 2014 році називали її «рускім міром серед бандеровців». Чи стане тепер святиня українською – поживемо, побачимо.
Олена ПАВЛЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!