Держава і народ, який не шанує своїх героїв, не виживе. Ця проста істина, здавалося б, уже повністю дійшла до нас після 24 лютого 2022 року. Виявилось, не зовсім. На початку березня була 115-річниця від дня народження засновника УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця. Про нього майже не згадували. Хоч на Волині, Рівненщині українських повстанців називали не інакше як бульбашами. А що ми знаємо про їх отамана - автора книги-спогадів «Армія без держави»?
З бідняка - до власника каменоломні
Тарас Боровець прийшов у цей світ в багатодітній родині в селі Бистричі на Березнівщині Рівненської області у Шевченків день - 9 березня 1908 року. Сім’я жила бідно. «Хліба з бідою вистачало до Коляд. Від Коляд до Юрія жилося на картоплі, а від Юрія не ставало й картоплі. До нового хліба якось перебивалися на зеленині, головним чином на щавлі», - згадував політик у своїй книзі «Армія без держави». Мабуть, через вимушену «картопляну дієту» до нього й приліпилося прізвисько «Бульба». В інших джерелах написано, що так його по вуличному звала сільська дітвора за схожий на картоплину ніс. Як би там не було, Тарас став пишатися своїм прізвиськом після того, як прочитав у школі «Тараса Бульбу».
Скрутне матеріальне становище родини не дозволило хлопцеві отримати доброї освіти, тож гроші з чотирнадцяти років він почав заробляти важкою фізичною працею каменяра. Пройшло десять літ і він став власником великої каменоломні у Карпилівці на Рівненщині, в якій навіть замовляли матеріал для памʼятника маршалу Юзефу Пілсудському.
Щоправда, підприємство він придбав після того, як одружився з донькою багатого чеського колоніста з Луцька Анною Опоченською. Молоді виїжджали на модні курорти, де збирались вершки світу. Втім, як свідчить низка повідомлень польської служби безпеки 1933-1935 років, «багата жінка» допомагала своєму чоловікові грошима у просвітницькій і пропагандистській діяльності на Поліссі.
Створив УПА на Поліссі
Бізнес мало цікавив Тараса Боровця. Він з головою поринув у політику. Коріння цього - у великій любові до історії та минулого свого народу. Ідеалом була Українська народна республіка. В 1932 році разом з друзями заснував підпільну організацію «Українське національне відродження», що підтримувала державницьку сторону Симона Петлюри та уряд УНР у вигнанні. Щоб переконатися, як живуть люди у розхваленому в пресі більшовицькому «раю», він нелегально переходить кордон. Побував у Житомирі, Києві, Харкові, побачив на власні очі, як вимирали селяни у колгоспах. «Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків «хліба», печеного з дерев’яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників... Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР з меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий», - писав у своїх спогадах Бульба-Боровець.
Польський уряд вислав його з Полісся «вглиб» держави. Тож Друга світова війна застала його у Варшаві. А вже 20 червня 1940 року нелегально переходить кордон для формування в Україні УПА «Поліська Січ». І коли гітлерівці через рік напали на СРСР, під керівництвом Тараса Бульби-Боровця були вже тисячі вояків. Так була створена УПА «Поліська Січ».
Олевська республіка почалась з декомунізації
21 серпня 1941 року підрозділи Української Повстанської Армії «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця увійшли у містечко Олевськ на Житомирщині, вибивши звідти радянських окупантів. Понад два місяці територія Олевська та околиць перебували під владою українців. В Олевській республіці одразу ж розпочалися декомунізація й українізація: «Леніни, Сталіни та всі інші «вожді трудящих» зникли з площ, установ і вулиць «Олевської республіки». На їх місці появились портрети українських князів, гетьманів та інших видатних людей України», - писав Бульба-Боровець. На підконтрольних територіях існували залізна дисципліна і порядок. Запроваджувалася приватна власність. Встановлювалися стабільні ціни на продукти. Спекуляція і зрив фінансової дисципліни розцінювалися як протидержавний заколот.
Відкривалися українські газети і театри. Вояки УПА намагалися бути взірцем для цивільних. Кожен їх ранок починався з молитви «Отче наш», підняття прапору і гімну. Лише після того йшли снідати. Спочатку німців цілком влаштовувала діяльність Бульби-Боровця. Офіційно його армія вважалася українською поліцією з штаб-квартирою в Сарнах, а сам він був призначений комендантом служби безпеки в Сарненському і Олевському округах. Та фронт рухався на схід, а окупанти стали насаджувати на українських землях свої порядки. «Бульбівців» хотіли залучити до єврейських погромів. Тарас Бульба-Боровець категорично заборонив своїм воякам брати участь у розстрілах. Але вже після війни московська агентура звинувачувала його в єврейських погромах. За таким звинуваченням він постав 1946 року перед британським трибуналом. Однак британський суд повністю його виправдав на основі сотень свідчень, які заперечували наклепи.
Сидів в концтаборі разом з Бандерою
Багато років Бульбу-Боровця одні звинувачували у співпраці з німцями, другі - з червоними партизанами, треті - у небажанні співпрацювати з іншими українськими повстанцями. По-суті, праві всі. Але тільки частково. Головною метою отамана була Українська держава. І у своїх вчинках він керувався тільки цим. Від початку 1942 року фашисти розпочали в Україні нечуваний терор, масові розстріли. Мобільні відділи УПА під командуванням Боровця активно включались у боротьбу з німцями. Руйнували залізничні колії, відбивали гнаних до Німеччини, нападали на військові крамниці, вʼязниці, звільняли арештованих. Відомі Шепетівська, Гощівська, Людвипільська операції, які провели бульбівці. Заради спільної мети бити німців Бульба домовився про «ненапад» із червоними партизанами. Щоправда, це «перемирʼя» тривало недовго. Найважче було порозумітися зі своїми - загонами ОУН. У цей процес вплелася особиста трагедія отамана. 18 серпня 1943 напали на штаб Бульби на хуторі біля села Хмелівка (Костопільський район), захопивши у полон понад сто вояків, а також його дружину Анну Опоченську. За однією версією це зробили бандерівці. Її допитували чотири місяці про криївки, сховища боєприпасів, архіви. Потім розстріляли. За іншою версією, Опоченська сама втекла від чоловіка до радянського партизана Лукіна, вийшла за нього заміж та щасливо після війни жила у Москві. Бульба про зникнення Анни дізнався вже у фашистському концтаборі Заксенхаузен, де німці тримали Андрія Мельника та Степана Бандеру. Останнього він шанував і навіть виступив з промовою на похоронах у Мюнхені. Розрізнені й покинуті напризволяще групи його вояків протрималися до лютого 1944-го. Дехто став здобиччю червоних партизан, дехто перейшов до лав УПА під проводом Шухевича. Тарас Бульба-Боровець з 1948 року жив в еміграції у Канаді, потім у США. Там до нього не змогли дотягнутися руки радянських спецслужб. Весь час мріяв про українську державу. Помер повстанець у 1981-му році в Нью-Йорку у віці 73-х років. До проголошення незалежності України він не дожив 10 років. У державі, про яку він так мріяв, йому відкрили тільки один памʼятник - у Березному.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!