Волинянину «пришили» націоналізм за Мазепу й сині джинси
Волинь

Волинянину «пришили» націоналізм за Мазепу й сині джинси

5 квітня, 11:09
0
0
Сподобалось?
0

Василь Парахін – людина, добре відома не лише на Волині. Художник, автор книг, а ще талановитий учитель. Вісімнадцять років у дощ і в сніг, на лижах і велосипедом він добирався зі свого хутора Черуковатиця в сусідні Журавники Горохівського району, де навчав дітей основам народного малярства. Неповторні роботи його вихованців вражали мистецтвознавців у найпрестижніших залах Луцька і навіть столиці.

Не їздив у купе з чужими жінками

Талановитий Василь Парахін вступив у Київське художнє училище, мав великі перспективи, але… У 1960-х його вигнали з третього курсу за симпатію до Мазепи і націоналістів. Настрочив хтось донос, що він називав гетьмана героєм, а бандерівців – хорошими хлопцями. Більше нічого, крім цієї крамоли, пришити не змогли. Після цього він познайомився у столиці з відомими художниками, архітекторами, письменниками-«шестидесятниками». У той час йому пощастило навіть попрацювати в групі художників-монументалістів талановитої Алли Горської, яку у 1970 році підступно вбили.

Василь Парахін був тоді у лікарні з апендицитом.

­– На похорон я відпросився з лікарні. Але дійти кудись було немислимо. У центрі Києва, біля парку Тараса Шевченка, зібралося море людей, – згадував Василь Григорович.

Похорон Горської став своєрідним протестом проти репресій влади, спрямованих проти української інтелігенції. Когось фізично знищили, багато хто вже був у тюрмах, комусь просто перекрили кисень, не даючи працювати й творити. Парахіну тоді теж підрізали крила. Якось випадково він зайшов до Спілки художників, одягнутий у сині джинси й жовту сорочку. І потрапив на очі завідувачу відділу ЦК КПУ та його приспішників. Ті вирячилися на нього, а він не міг зрозуміти, що сталося. Тільки коли на роботі сказали, що його звільняють, зрозумів – знову шиють націоналізм. Всевидяче око КДБ відчував на собі постійно, навіть коли залишив столицю і перебрався у рідне село. Найбільше боявся, щоб не підставили так, як В’ячеслава Чорновола, і не звинуватили у зґвалтуванні чи ще чомусь. Навіть їздити в купе потяга остерігався, якщо там була жінка.

Василь ПАРАХІН (крайній ліворуч), Алла ГОРСЬКА, Григорій СИНИЦЯ, Віктор ЗАРЕЦЬКИЙ, 1965 р.

Голова колгоспу мив закривавлені гроші

Повернувшись додому, мав багато цікавих задумів, пробував запустити різьбярський цех у рідному Стоянові. Купив приміщення, вклав у нього багато сил і грошей, та потягнути самотужки цю справу не зміг. І тоді почав навчати сільських дітлахів народному малюванню. Він уперше в Україні сформулював методичні засади традиційного народного малювання, видав кілька книг. Я бачила цю невеличку кімнатку в шкільній майстерні, де дитячі малюнки лежали насипом на столах, підвіконнях. Малювали вихованці на чому доведеться: на клаптиках паперу, старих шкільних таблицях, а колись навіть на рулонах, якими застеляли весільні столи. Але які картини виходили з-під їхніх пензлів!

У буремному 2014 році Василь Григорович у 77 літ не зміг всидіти на своєму хуторі у теплій хаті. Він був на Майдані від самого початку й до завершення Революції гідності. Разом з молодими довбав бруківку й до останнього стояв на барикадах. Біля спаленого Будинку профспілок знайшов український прапор, на якому ще 30 листопада хтось написав: «Не бійся. Нас вийдуть мільйони!» Його як реліквію зберігає й досі.

А ще він добре пам’ятає, як боролися за незалежну Україну його земляки у далеких 40-х роках. Вже в часи незалежності Василь Григорович насипав курган і встановив хрест на місці, де наздогнали кулі енкаведистів двох місцевих хлопців-повстанців. Також зі своєї пенсії він почав будувати церкву понад львівським шляхом.

– Я чув той бій. Хлопці втікали, їм стріляли по ногах. Славко впав. Облава кинулася до нього, і він ще встиг когось з них застрелити. Ми наступного дня ходили дивитися на те побоїще, – згадував Василь Григорович. – Крові море, і гроші прострелені й закривавлені валялися. Голова колгоспу, який був у тій облаві, позбирав непошкоджені купюри і прийшов до нашої студні кров з них обмивати... Після цього люди не хотіли з ним вітатися. Якось він напився і застрелив своїх тестя й шваґра. Бог усе бачить...

На своєму батьківському хуторі, далеко від міської суєти, Василь Парахін і тепер не сидить без діла. Дітей малярству уже не навчає. Як-не-як, йому вже за вісімдесят. Займається відродженням місцевих розписів, плетінням з лози.

– Ось малюю хреста для церкви. Один вже в кузні робиться. Є тут талановитий коваль: я малюю, а він клепає, – каже художник. – Основне – бути з Богом. Не пити горілки, ходити до церкви і просити у Господа, щоб захистив нас від агресора і допоміг у духовному відродженні.

Ніна РОМАНЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися