У Старій Вижівці її жартівливо називають Надею-морячкою. Киянка навчалася на юридичному факультеті в Академії праці та соціальних відносин у столиці, коли подруга, з якою товаришували у виші, запросила дівчину на Волинь. Там вона зустріла своє кохання, проміняла столицю на волинське селище і жодного разу не пошкодувала!
Запропонувала одружитися першою
– Про Юрія Осіїка подруга продзижчала повні вуха ще до того, як я вперше приїхала в Стару Вижівку. Мовляв, жених завидний: розумний, вродливий, компанійський, з почуттям гумору, ходить в море і, будучи холостяком, вже зводить власний дім, але головне – надійний, – згадує Надія. – Та коли ми вперше зустрілися на новорічні свята, зрозуміла, що хлопець кращий у стократ, ніж про нього кажуть, і вже не уявляла свого майбутнього без Юри.
І Надя сподобалася Юрію – це, мабуть, доля. Та частих побачень у них не вийшло. Хлопець по пів року затримувався в морі, але писав листи, телефонував. Після другого за час знайомства рейсу попросив дівчину підшукати у Києві квартиру, де б міг зупинитися. Але її батько сказав: «Ніякої квартири! Хіба в нас місця мало?» Йому з мамою було дуже цікаво, якого моряка донька чекає з таким нетерпінням.
А невдовзі Надя сміливо запропонувала Юрію:
– Поговорімо серйозно.
– Чого ти хочеш? – не ходив довкола, адже йому вже тридцять – час думати про сім’ю.
– Заміж за тебе! – випалила дівчина, на вісім років молодша від судженого.
– Отакої! Але знай, у місто я не поїду, та й хату вже почав будувати. Одружимося, якщо переїдеш у Стару Вижівку.
– Чому б і ні? – погодилася.
– А я на вісімдесят відсотків був впевнений, що ти не поїдеш на Полісся, – зізнався Юрій. – Приємно, що помилився.
Два весілля
Тож спочатку відгуляли весілля у столиці, а потім – у Старій Вижівці. Нині щасливе подружжя Осіїків разом вже чотирнадцять років. Виховують трьох дітей: Вадимові – 13, Тоні – 11, Сашкові – 5.
– Найважче, коли Юра по 6-8 місяців у рейсі, – каже Надя, – адже там усіляке трапляється. І піратів бачив, і нелегалів, і навіть був очевидцем теракту. Але знаю, що йде в море не лише заради романтики, але й щоб родина була всім матеріально забезпечена.
– Ніколи не хотіли повернутися в Київ? – запитую співрозмовницю.
– Перші п’ять років було важко, бракувало міської метушні, столичних крамниць. Але коли почала сама водити автомобіль, про смуток забула. Хочу – іду в Ковель, Луцьк, везу дітей на озеро. Зрештою, у селищі затишно, чудова природа, та й люди мене знають.
Квітковий бізнес – для душі
А поки чоловік підкорює океани, дружина не сумує на кухні, а займається квітковим бізнесом.
– Не дуже люблю вирощувати городину, – Надія завжди щира. – Тому замість редиски та картоплі вирішила засадити присадибну ділянку квітами, які дуже люблю. Чоловік переконався, що це дуже гарно, і коли вдома, то допомагає. Згодом виникла ідея відкрити квітковий магазин. А тут приміщення в центрі підвернулося. Як показав час, торгівля квітами, вазонами та атрибутами до них виявилася затребуваною, тому в магазині завжди людно, і реклама нам не потрібна.
Було б доречно згадати ще про одне захоплення Надії Осіїк, яке вона передає маленьким старовижівчанам – жінка організовує у своєму магазині майстер-класи з виготовлення дитячих поробок. У хід ідуть шматочки фетру, стрічки, бусинки, обрізки з упаковок тощо. Дивовижні речі радують і малечу, і їхніх батьків.
Ось так можна по-справжньому бути щасливою: коханий, діти, світлий дім і улюблена справа. І дарма, що далеко від столиці.
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!