Галина Володимирівна народилася в селі Рокитниця, звідки переїхала жити її родина до Лудина. Тато з мамою придбали хату і оселилися в цьому більшому селі. У той час не лише вони переїхали до Лудина. Разом із ними переїхали і сусіди Киричуки. Вони там були хорошими сусідами і тепер живуть «подвір’я – в подвір’я».
Жінка має хорошу веселу вдачу, розповідає, що шукає хазяйновитого чоловіка «…який не зловживає алкоголем, згідний на переїзд», - жартуючи, але із серйозними намірами каже Галина Володимирівна Кот, яка нещодавно завітала до «Міста вечірнього».
- Ой, мої хороші, мешкаю я в Лудині, за сорок хвилин їзди на автобусі від Володимира. Село невелике, але маємо свою церкву, школу, магазин і бібліотеку. Звісно, доїжджати до району важкувато на громадському транспорті, тому і доводиться користуватися приватним – просимо знайомих, щоб завезли і привезли. Мені у цьому поталанило, бо маю по сусідству родину Киричуків, голова якої, Микола Євгенович, завжди приходить на допомогу. От і сьогодні він мене теж привіз, - розповідає "Рівне Вечірє" жінка.
Майже усе життя жінка мешкає в Лудині. Односельці дуже добре пам’ятають, як вона ходила куховарити на весілля та інші родинні свята, коли потрібно наготувати на велику кількість людей, тобто була мастилихою. Уміла готувати – уміла при цьому душевно співати. Усіх смаколиків і не пам’ятає – безліч за життя довелося опанувати рецептів. Але найбільше любила готувати українську страву – голубці. Вони у неї завжди виходили соковиті й добряче заправлені. Обов’язково м’ясна начинка повинна бути пухкенька, мастка і урізноманітнена морквою, цибулею та приправами. Ніколи їх не робила тугими і завжди додавала соус із сметани, томату, жиру й домашнього масла.
Але зараз уже облишила цю справу, бо хоч ще моторна, але уже важкувато, та й домашніх турбот побільшало, як не стало чоловіка. «На руках» ще має рідного брата Миколу, за станом здоров’я якого потрібно стежити.
Сьогодні господиня любить пекти хліб. Він виходить у неї смачний і запашний. Скільки себе пам’ятає, то пам’ятає й те, що здавна переважна більшість людей у селі пекла власний хліб. От і її навчили це робити. За багато років уже склався свій перевірений рецепт. Спочатку розчиняє 50 грамів дріжджів у 150 грамах теплої води, додає чайну ложку цукру і залишає в теплому місці на хвилин 20, щоб нарухалося.
У цей час починає замішувати тісто: на 400 грамів борошна дає (без верху) 1,5 столової ложки солі, 3 ложки соняшникової олії, столову ложку (без верху) крохмалю і півтора літра теплої води. У борошно, висипане на приготовленій стільниці, потрохи додає усі складові, рівномірно вимішуючи до середньої густоти.
Після рухання опари (дріжджі, вода і цукор) слід вилити її до замісу і почати замішувати руками, але уже в ночвах чи в мисці, потрошку додаючи ще 150-200 грамів борошна. Замішувати потрібно до такого стану, щоб тісто почало добре відділятися від рук. Тоді його поставити у посудині на годину, щоб піднялося, потім розкласти у добре змащені олією форми. У формах тісто знову має підійти - збільшитися за розміром.
У хаті є дров’яна піч, але немає кому дров нарубати – не вистачає чоловічих рук. Тому і хліб пече господиня у газовій духовці: спочатку на максимумі 15 хвилин і допікає ще 45 хвилин на пів сили газового полум’я.
Смачний свіжоспечений хлібчик. Уся родина теперішня: доньки Ірина й Катерина із зятями – обома Сергіями - і онуки Дарина, Володимир та Софія, коли приїжджають на свята чи у гості, люблять маминим та бабусиним хлібом частуватися.
До речі, Галина Володимирівна на хліб бере борошно, зрощене на 25 сотих землі двогектарового паю. Сама сіє, обробляє і збирає врожай та доводить до ладу. Дякує сусідові, що допомагає з обробітком. Тому і шукає одинокого мужчину, щоб був помічником і чоловіком, який може стати доброю опорою і другом. Щоб міг і землю обробити, і дров заготувати, і добрим словом порадувати. Переконана, що йому тут буде затишно і тепло.
А ще Галина Володимирівна любить квіти. Влітку вони разом із дружиною сусіда Миколи Сергійовича Надією Сергіївною всіляко стараються прикрасити свої обійстя квітковим різнобарв’ям. Та й не тільки квіти поєднують сусідок, вони стали добрими подругами, які за чаєм можуть довго спілкуватися на житейські теми.
Галина Володимирівна за увесь час нашого спілкування не випускала з рук смартфон, що їй подарували діти. Виявляється, у ньому – величезна колекція фотографій, які вона дуже любить робити. Звісно, найбільше світлин онуків і квітів. Маємо велику надію, що незабаром у житті жінки з’явиться чоловік, якому вона теж присвятить цілий розділ у галереї.
P.S. Нещодавно сусід Микола Киричук святкував свій день народження. Галина Володимирівна щиро передає йому вітання з нагоди свята і зичить міцного здоров’я, усіх земних благ та просить у Господа для нього заступництва і підтримки.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!