Волинь

Хто, хто надумав спалити московську церкву у Рудці-Козинській?

21 травня 2022, 14:58

5

-1

Коли дізнався про те, що люди вийшли охороняти храм Православної церкви України московського патріархату у моєму рідному селі Рудка-Козинська колишнього Рожищенського, а нині Луцького району, не спав цілу ніч. Невже орки задумали нечисту справу – знищити старовинний храм? Навряд. А хто ж тоді? Тамтешні віряни запідозрили… своїх односельчан.

Провокація

За сорок сім років своєї творчої діяльності жодного, підкреслюю, жодного разу не писав на релігійну тематику зі свого села. Признаюся щиро, років десять тому мені пропонували влаштувати у селі церковну революцію. Підняти місцевих віруючих на перехід з московського патріархату у Київський. Я категорично відмовився. Моя мати Афанасія Хотимчук глибоко віруюча, поміркована жінка, напевно, мене б не зрозуміла. Навіть знаю приблизно, що сказала б: «Не колоти, Женю, люди без тебе розберуться». До речі, сьогодні рівно двадцять вісім літ, як матері немає на цьому світі. Коли ж у нашому селі утворилася релігійна громада Київського патріархату, а пізніше ПЦУ почала будувати свій храм, по мірі можливості став допомагати. І в тому, що нині у центрі мого рідного села височіє нова красива церква, є і мій маленький вклад.

Дуже радує, що з кожним роком збільшується кількість вірян у цьому храмі. Звичайно ж, за рахунок тих, хто ходив у московську церкву. Приходять люди також із сусідніх сіл Залісці, Любче, Кременець, де правлять підопічні кіріла. Нинішнього Великодня святили паску у цьому храмі понад дві з половиною сотні людей, тоді як у рік заснування громади не було і п’ятдесяти.

Особливо додалося парафіян після нападу московії на Україну. Але ніхто церкву ПЦУ не охороняє нині, а до московської вийшли сторожі. Невже дикуни-кацапи з-під Ірпеня чи Бучі поперли на Рудку-Козинську? Всяке може бути. Вони ж знищили сотні храмів в Україні, у тому числі московських. Яким же для мене було шоком те, що молоді мужики стали на захист московської церкви… від руденських віруючих Православної церкви України! Бо хтось пустив чутку, що вони, мовляв, збираються спалити її. Не більше і не менше. Дивно, який дурень міг таке ляпнути, а ще скільки треба мати розуму, щоб у те повірити. Річ у тім, що мало не у кожній родині є випадки, коли хтось іде в одну церкву, а хтось в іншу. Дуже багато розділилося сімей. То що, брат піде на брата, а син на батька? Це вже попахує братовбивством, а точніше, розпалюванням релігійної ворожнечі.

Ніде в Україні до такого не додумалися, лише в моїй рідній Рудці-Козинській. Яка ганьба, який сором!

Цікаво, чи так звані сторожі прихоплювали із собою з дому вила або сокири, чи ховали за пазуху ножі? Уявіть на хвильку, якби в цей час випадково (десь заблукав кінь чи відірвалося теля) опинився чоловік чи жінка з української церкви. І що, «охраннікі» накинулися б і лупашили «нєпріятєля», тобто такого ж руденця?

Мене мучить, просто вбиває одне: про що, про що думали ті сторожі, які ходили навколо церкви? Як можна повірити у таку несусвітню примітивну вигадку. Хочеться вірити, що ці люди зрозуміють, якої помилки припустилися.

Хочу звернутися й до отця Петра, тамтешнього настоятеля церкви Святого Духа. Люди Вас знають як мудрого духовного наставника, чому ж Ви допустили таке, не зупинили оте посміховисько, ту ганьбу, а точніше – хитру провокацію?

Кому більша довіра – кірілові чи Україні

Церква у Рудці-Козинській незвичайна – їй скоро виповниться двісті років. Небагато знайдеш подібних в окрузі. Вона завжди була культурним і духовним осередком села. За Польщі та у війну тут правилося українською мовою. Совєти усе поставили на «своє» місце. Заставили священнослужителів правити псевдодревньоруською.

Тринадцять років тут очолював парафію ієромонах Ніфонт, а пізніше – Хмельницьку та Волинську єпархію. У мене з ним склалися хороші довірливі стосунки. Пригадую, владика привселюдно якось став «чистити» батюшку Петра за серйозні недоліки. Відсторонив його на два тижні від служби. Після цього я делікатно натякнув, що то більшовицькі методи – привселюдно виховувати керівника парафії.

– Женічка, – так він звертався до мене, але на «ви», – я знаю, що роблю. Якби ви бачили, який у захресті бруд! На Луцьку семінарію ніякої допомоги не дав, не посповідався перед Пасхою. А я ж його попереджав!

Я вибачився: мовляв, це не моя парафія, тобто не моє діло.

Переконаний, що нам, мирянам, нема чого лізти у церковні справи. Україна – демократична держава, тож кожен ходить у ту церкву, яку хоче, молиться тому Богу і такою мовою, якою велить його серце. Але ж коли до нас прийшов російський супостат, а ми продовжуємо кланятися москалям, їхнім посіпакам? То назвати такі дії правильними язик не повертається.

До речі, батюшка Петро не підписав звернення священнослужителів московського патріархату до Собору предстоятелів стародавніх східних церков з просьбою розслідувати діяння кіріла і його підопічних, котрі підтримують вбивць-путінців.

Дивуюся, невже люди не розуміють, не аналізують, не думають. Хочу нагадати своїм землякам, Рудка-Козинська здавна відзначалася полум’яним патріотизмом, націоналізмом. У війну в районі було вісімдесят чотири криївки повстанців, з них сорок – у нашому селі. Двадцять третього червня 1941 року енкаведисти у Луцькій тюрмі розстріляли тринадцять найкращих молодих наших хлопців. Ні за що. Просто знищили розумних, працьовитих, бо бачили у них своїх потенційних ворогів. Одинадцять повстанців-руденців загинуло від рук совєтів у 1940-50-х роках! Зокрема, перший чоловік моєї мами Степан. Вісімнадцять сімей було вивезено у Сибір. Скільки мук, страждань вони витерпіли! Не всі вернулися із заслання.

І що найцікавіше, найдивніше, що родини, близькі загиблих, постраждалих від рук кацапів найбільше біжать у московську церкву, вшановують кіріла. На такі зауваження трафаретно відповідають: ми тут молимося Богу, сюди ходили наші батьки. Чомусь не задумуються, що їхній кіріл, тобто Гундяєв, – найвищий духовний наставник – благословляє дикунське кацапське воїнство на вбивство українців, наших дітей. Доказує, що росія не нападала на Україну! Невже вам однаково? Невже у вас Господь розум відібрав?

А ваш очільник московської церкви в Україні на недавньому засіданні  синоду заявив, нібито у тому, що росія напала на Україну, винен Порошенко і ПЦУ. Не путін, не москалі. Це треба до такого додуматися! А ще Онуфрій брав з рук вбивці, пришелепкуватого путіна, орден, є членом кацапського синоду, котрий підспівує вбивцям. То як же ця церква може називатися українською?

Кожен вибирає собі віру і долю. Моліться де хочете і кому хочете, та не ганьбіться, не придумуйте собі ворогів там, де їх немає. Я недостойний, не маю права судити когось. Хоч усі добре знаємо: рано чи пізно наша церква буде єдина Апостольська Українська.

Слава Богу!

Навіки Богу слава!

Слава Україні!

Героям слава!

Євген ХОТИМЧУК, 

шеф-редактор газети «Вісник+К»

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!