Кожне село має свою особливість. Для місцевих вона може видатися звичайною, буденною річчю, а чужі одразу звертають увагу. Нещодавно довелося побувати у Берестяному Цуманської громади – і там побачили кілька десятків велосипедів біля місцевої школи. Потім біля пошти нарахували штук п’ять, три сперлися на магазин. А коли нас обігнало кілька бабусь у хустках на роверах, ми зрозуміли, що це найпопулярніший транспорт серед місцевих.
Напевно, хтось з читачів іронічно посміхнеться, мовляв, побачили диво… Та всі вміють ним їздити. Може, й так, але не всюди так масово використовують двоколісний транспорт. Ну, побачиш одну-дві людини на вєліку, а в Берестяному всі крутять педалі. Під час навчального року зранку до школи тягнулася довга вервечка велосипедистів. Їхали навіть цілими сім’ями. Наталія Лупало з трьома дітьми, незважаючи на погоду, завжди дістає ровери. Вчителі та директорка місцевого ліцею Юлія Слісарчук теж велосипедом добираються на роботу. Біля школи ми нарахували 65 велосипедів!
– Ми всі за здоровий спосіб життя: і працівники, й учні, – зауважує Юлія Петрівна. – Неодноразово організовували мандрівки на велосипедах у різні мальовничі місця. У кого нема двоколісного транспорту, то без проблем можна позичити у друзів. Дітям дуже подобаються велоподорожі. Всі знають правила дорожнього руху, підтримують, допомагають одне одному. У нас і під час навчального року, і на канікулах вся дітвора на велосипедах катається.
Виручає цей транспорт і в сезон ягід, бо на ньому легко долати викрутаси на лісових стежках, а на багажнику зручно можна примостити відра чи кошики із зібраними чорницями.
– Ой, дітки, та у нас всі їздять з пелюшок, – сміється 80-літня бабця Ганна, яку перестріли на вулиці. – У мене ще радянський ровер, а внукам із пенсії назбирала на новий, спортівний. Тут ніхто не сміється, що стара баба крутить педалі. Це ж спорт, тепер модно ним займатися!
Думку цієї сільської довгожительки підтримують й інші односельці. Колишній директор школи Микола Шульський пригадує, що наприкінці 1990-х про велосипед могли тільки мріяти, бо жилося важко. А вже з початку 2000-х люди стали на заробітки їздити, могли дозволити і собі, і дітям такий транспорт придбати.
– Я й досі велосипедом скрізь їжджу. Це ж екологічно чистий транспорт! Природу не забруднює, – наголошує Микола Володимирович. – Мені до центру села десь півтора кілометра, ніби й недалеко, але сів на велосипед – і швидко примчав куди треба. У нас всі хто в магазин, хто на пошту так їдуть. Ніколи не прив’язують на замок свій двоколісний транспорт, але жодної крадіжки не було!
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!